Швидкість – пристрасне захоплення XIX століття. Художників, а слідом за ними фотографів та кінематографістів найбільше захоплювала дефрагментація рухів. Ідеальними для вивчення цього явища виявились танцівниці й коні.
Бажаєте бути завжди в курсі нових публікацій на сайті? Підпишіться на розсилку – і Муза відвідуватиме вас щотижня.
Швидкість – пристрасне захоплення XIX століття. Художників, а слідом за ними фотографів та кінематографістів найбільше захоплювала дефрагментація рухів. Ідеальними для вивчення цього явища виявились танцівниці й коні.
Пропустили початок? Читайте: частину I Дега. Танок. Малюнок. Про що розповість нова виставка в Музеї Орсе? Танцівниці або частину II Дега. Танок. Малюнок. Про що розповість нова виставка в Музеї Орсе? Медузи
В одному зі своїх сонетів Дега описав коня «оголеного до нервів у своєму шовковому вбранні». Натхнений цим порівнянням, Валері вважав, що «жодна тварина не нагадує приму-балерину так, як розкішний породистий скакун».
Найзначнішими фотороботами того часу, присвяченими дефрагментації, були знамениті світлини Едварда Майбриджа та Етьєн-Жюля Маре 1870–80-х років.
Відомо, що Дега не лише були відомі світлини Майбриджа та Маре, він навіть використовував їх у своїх роботах, переймаючись точним відтворенням рухів.
«Фотографії Майбриджа висвітлили всі попередні помилки скульпторів та живописців, що прагнули відобразити різні ходи коней, – пише Валері. – Ми раптом побачили, як багато можна собі уявити».
Дега знайшов у скаковому коні ту рідкісну тему, котра задовольняла всі вимоги його натури та його епохи. Де у сучасній дійсності знайдеш щось досконаліше, ніж ця прекрасна породиста тварина, що сполучає в собі реалізм і стиль, витонченість і стриманість? […]
Дега любив коней і розумівся на них до такої міри, що визнавав чесноти майстрів, абсолютно йому далеких, коли бачив у них добре написаного скакуна.
Щодо балерин, то за приклад роботи з дефрагментацією можна навести «Танцівницю» з Карлоттою Замбеллі, німу короткометражку, яку в 1898-му, після дворічної праці, завершив Поль Надар.
Будь-який твір Дега серйозний. Хоч якими веселими чи навіть грайливими не здавалися б часом торкання його олівця, пастелі або мазки пензля, їхні рухи ніколи не бувають безконтрольними. У всьому відчувається воля автора.
Дега завжди вважав, що його лінія ще недостатньо точна. Він не волів домогтися ані красномовності, ані поезії живопису; він шукав лише істину в стилі й стиль в істині.
Малювання перетворилося для нього у пристрасть, дисципліну, набуло етичного й містичного сенсу, стало самоціллю, вищим інтересом, що витіснив усю решту, джерелом вічних і цілком конкретних проблем, які поглинули його цілковито.
Він хотів бути й дійсно став одним з майстрів, котрі спромоглися підвестися до певного роду універсальності.
Головна світлина: Танцівниця, що масажує собі ногу (фрагмент), Едгар Дега, 1881-1883
Вам сподобалася стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги. Зробимо світ прекрасним разом!
Наталя Гузенко, авторка проекту
Цей сайт використовує файли кукіз.
Більше інформації
