Інфографіка імен і арт-подій іде вище лінії історії. Знаки й дати можна з’єднувати та читати як текст – зліва направо, знизу вгору й навпаки, спостерігаючи діалог пульсу історії та творчої активності.

Сучасні 2000-ні за кількістю наданих для української арт-сцени талантів – від Павла Макова й Віктора Сидоренка до Артема Волокітіна та Аліни Клейтман – співставні з добою авангарду 1930-х.

Такий прикладний настрій пасує образу Міста ХА, наукової столиці «будетлян», населеної елітою хоча й мрійливою, а проте діяльною. До слова, автор терміну Велимир Хлєбников у 1910-х роках часто гостював на дачі родини Синякових, яку називали «харківським Коктебелем».

На фотографії промотрибуни Василя Єрмилова з виставки 1927 року, присвяченої 10-літтю Жовтневої революції, є й супрематистські фігури, й геометрія, й діалог з простором – все це має вигляд догоджання часу і смаку.

Коли хтось не зауважив військовий акцент у «Генеалогії», побачить його в експозиції. Поруч з ескізами костюмів Георгія Цапки й коробки цигарок «Українка» Василя Єрмилова 30-х років – постери на тему зруйнованого в часи Другої світової Донбасу того ж Єрмилова.

Поруч роботи Аліни Клейтман «Вибір» 2017 року – відеоарту з голеною ногою і текстом про істеричне бажання жіночого щастя – кінетична інсталяція Романа Мініна «Схід»: китайський ієрогліф у техніці рекламного білборда, що «перегортається» на жовто-чорну сигнальну лінію небезпеки. Така собі нескінченна стрічка Мебіуса Міста ХА.

«Харків праворуч схожий на Шекспіра (він також із Харкова)» // «Не всім, напевне, відомо, що саме у Харкові, на Холодній горі, розіпнули Христа. Звідси й однакові початкові літери імен колишньої столиці УРСР та великомученика», – цитати з трактату Вагрича Бахчаняна 1974 року привносять здорову іронію до теми краєзнавчого ентузіазму, без якого виставку-присвяту Місту ХА не зібрати.

От і фотодокази місцевих ікон – портрет молодого бунтівника Едічки Лимонова (тоді ще Савенка) й хроніки неприглядних міських реалій всесвітньо відомого українського фотографа Бориса Михайлова.

Таке враження, що куратори Тетяна Тумасян та Сергій Братков звертаються до глядачів виставки безперестанку – чи то з важливими запитаннями, чи то з жартами на свою адресу – і примушують зі спостерігача перетворитися на читача.

Так відкривається інша перспектива. Саме тому роботи Гамлета Зиньковського у сусідній залі здаються продовженням шекспірівської лінії, а його замальовки з підписами (перевернутий пісуар Дюшана називається «Не фонтан») – трагікомедіями про повну відсутність смислу.

Світлини статті: ©НХМУ та ©Тетяна Соловей

Вам сподобалася стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги. Зробимо світ прекрасним разом!

Наталя Гузенко, авторка проекту