Примарний захват. За що XVIII століття так ніжно полюбило пастель?

Король помер. Нехай живе король! Після смерті Людовика XIV суворий академізм у мистецтві відійшов: доба Регентства, разом із прихильністю до рожевих і блакитних відтінків, театрального макіяжу, галантних манер та багатого декору фривольного рококо, відзначилася пристрасним захопленням портретами пастеллю.

«Користуючись пастеллю, можна досягти такої свіжості і сяйва, які ніколи не вдається створити олією», – Гаель Ріо, куратор виставки «Мистецтво пастелі: від Дега до Редона» у Малому Палаці, в інтерв’ю журналу Beaux Arts

Портрет жінки, Розальба Кар'єра, близько 1730, Art Gallery of Ontario, Торонто
Дівчинка з кошеням, можливо Жан-Батіст Перроно, 1743, The National Gallery, Лондон

Одні мистецтвознавці вважають, що пастель набула популярності у XVIII столітті внаслідок відносної дешевизни і, на відміну від полотен олією, була по кишені буржуа, кожний з яких прагнув отримати свій власний портрет.

Інші запевняють, що ця кольорова пудра, нанесена зазвичай на блакитний папір, своїм оксамитовим і водночас мерехтливим тоном відповідала естетичним запитам доби.

Ескізи пастеллю (найчастіше темного кольору) малювали ще від часів Ренесансу.

Портрет Ізабели д’Есте Леонардо да Вінчі, 1449-1500, Le Louvre, Париж
Портрет Людовика XIV, Шарль Лебрен, II половина XVII ст., Le Louvre, Париж

Скажімо, портрет Ізабели д’Есте Леонардо да Вінчі. Або попередні малюнки портретів Людовика XIV, зроблені улюбленим живописцем короля Шарлем Лебреном.

Талановиті художники-пастелісти, такі як Робер Нантейль і Жозеф Вів’єн, збагатили палітру відтінків і тим здобули визнання вже у XVII столітті. Вів’єна 1698 року навіть прийняли до Академії живопису та скульптури. Втім головну роль у тріумфі пастельного портрету відіграла жінка.

Портрет Людовика XIV, Робер Нантейль, близько 1666, Bibliothèque nationale de France, Париж
Портрет Філіпа, герцога Анжуйського, Жозеф Вів’єн, II половина XVII ст., Le Louvre, Париж

Розальба Кар’єра – художниця, без якої пастель, можливо, й надалі залишалася б лише технікою підготовчих ескізів.

Ця італійка, що почала свою кар’єру як майстриня мініатюр на слоновій кістці у Венеції, працювала виключно з пастеллю і без попередніх малюнків.

Автопортрет з портретом сестри в руках, Розальба Кар’єра, 1715, Galleria degli Uffizi, Флоренція
Автопортрет в образі "Зими", Розальба Кар’єра, 1731, Gemäldegalerie Alte Meister, Дрезден

«Ранні роботи Кар’єри виконані в техніці темпери на мініатюрі, коли сяючий портрет виділяється на темному тлі. Пізніші – данина стилю рококо з його вбраннями й тілами, що неначе пливуть у повітрі», – Нейл Джеффарес, «Словник пастелістів до 1800 року»

Чудові портрети Розальби створені у м’яких сяючих тонах, де фактури й відтінки передані до найменших дрібниць. Саме Кар’єра прославила пастель на всю Європу: портрети їй замовляли найвпливовіші особи континенту.

«Жіночі портрети Розальби завжди розкішні, але зрідка еротичні, як у Франсуа Буше», – Нейл Джеффарес, «Словник пастелістів до 1800 року»

Венеціанська дама з роду Барбаріго (Катерина Сагредо Барбаріго), Розальба Кар’єра, 1735-1740, Gemäldegalerie Alte Meister, Дрезден
Жінка з маскою, Розальба Кар’єра, 720-1730, Palazzo Melzi d'Exil, Cariplo Foundation, Мілан
Портрет дитини (дівчинки) з родини Ле Блонд, Розальба Кар’єра, 1740
Людовик XV (дофін Франції), Розальба Кар’єра, 1720-1721, Gemäldegalerie Alte Meister, Дрезден

У 1720 році, перебуваючи у Франції, Розальба підкорила серця замовників і колег-художників, що були у захваті від її техніки. Кар’єру вшанували вищою відзнакою: її запросили у святая святих французького мистецтва – Академію живопису та скульптури, яка до тієї пори не допускала жіночу творчість у свої стіни. Вважають, що саме після її візиту до Франції почалося «пастельне божевілля».

«Розальба Кар’єра розширила межі сприйняття мініатюри й пастельного портрету, їй також вдалося піднести статус жінки-художниці», – Катрін Сама, «Італія у XVIII столітті: гендер та культура у часи Гран-тура»

Портрет маркізи де Помпадур, Моріс Кантен де ля Тур, 1752-1755, Le Louvre, Париж
Портрет мадмуазель Укуер, Жан-Батіст Перроно, 1747, Le Louvre, Париж

Миттєвий успіх Кар’єри в Парижі був початком загального захоплення пастеллю, у художниці з’явилося безліч послідовників. Найвизначнішими французькими пастелістами стали Моріс Кантен де ля Тур і його суперник Жан-Батіст Перроно. Швейцарію ж у цьому жанрі прославив Жан-Ет’єн Ліотар, що створив знамениті полотна «Шоколадниця» і «Портрет маркізи де Помпадур».

Цікаво, що метри живопису олією, приміром, Жан-Батіст Шарден, Франсуа Буше, Жан-Батіст Грез й Елізабет Віже-Лебрен, також відзначилися на пастельних теренах.

Мадам Помпадур, Франсуа Буше, 1754, National Gallery of Victoria, Мельбурн
Портрет дівчини, Жан-Батіст Шарден, 1777, приватна колекція
Автопортрет у віці 16 років, Елізабет Віже-Лебрен, 1771

Французька революція, що позбавила голови Людовика XVI та Марію-Антуанетту, знищила й будь-який інтерес до пастелі.

Ніжні рум’янці й оксамитова шкіра сприймалися як символи старого режиму, вони виглядали тими самими тістечками, котрі королева радила їсти голодному народу замість відсутнього хліба. Політично недоречне, вигадливе, вишукане рококо поступилося місцем прямолінійному неокласицизму, масштабним батальним сценам і чоловічим оголеним тілам.

Головна світлина: Муза, Розальба Кар’єра, середина 1720-х рр., The J. Paul Getty Museum, Лос-Анджелес

Вам сподобалася стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги. Зробимо світ прекрасним разом!

Наталя Гузенко, авторка проекту

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com

Засновниця проєкту Amuse A Muse