Дві речі непростимі для українця – за своє життя не заспівати український гімн і не побачити «Запорожців» у Харківському мистецькому музеї.

До того ж конче важливо підтримати установу, що так очевидно потребує і фінансування, й уваги.

Читайте також: Конференція в Парижі: про київський період Казимира Малевича розповідає український мистецтвознавець Дмитро Горбачов (І)

А поки що… Готуйтесь – у старому доброму Харківському мистецькому музеї все по-старому. Просто на вході вас зустріне підбадьорливий запах хлорки. Касир не знайде здачі й відправить розмінювати велику банкноту деінде.

Коли ви вирішите купити право на фотозйомку, то, видаючи бейдж, працівниця з дидактичною суворістю чи то попросить, чи то накаже повернути його по закінченні візиту, бо хтось «вже пішов із бейджем додому».

Усі ці «випробування» нагадують перепони з народних казок, а тому головне – не здаватися, а на каверзні запитання типу Морозкіного « чи тепло тобі, дівчина» відповідати виключно позитивно.

Читайте также: Україно, любов моя! Закликаю українське суспільство до діалогу

На поверхах музею ви рано чи пізно відчуєте піклування про вас. Де ще пані вставатимуть зі стільців, аби увімкнути заради вас у залах світло? Жінок-наглядальниць у порожньому музеї на дивовижу багато, й, будьте певні, вони насправді щиро вам радіють.

Якщо ви все частіше розмірковуєте про культурний туризм, але вже відвідали такі популярні сьогодні Львів та Одесу, чому б не помандрувати до Харкова? Розкішна п’ятірка з Художнього музею чекає на вас!

Квіти й кольори цих робіт можна роздивлятися нескінченно. Ви завважили, якими самобутніми стали риси святих на іконах XVIII століття (фото 2) у порівнянні з іконами сторіччя попереднього (фото 1)?

До теми: книга Тетяни Паньок «Слобожанська ікона XVII – початку XIX століття».

Народженому в Чугуєві, Рєпіну з дитинства був відомий зміст листа турецькому султану. З подачі свого друга – мистецтвознавства А. Прахова художник вирішив зробити сюжетами своїх картин історії, пов’язані з козацтвом. У Харківському музеї ви знайдете другий, як кажуть, історично більш точний, варіант «Запорізьких козаків».

Хто ж розповість про картину краще за музейників? Дивіться відео тут.

За цим посиланням можна прочитати статтю про два варіанти полотна.

Поміж моїх улюблених робіт Рєпіна – полотно «Козак у степу» (1890). Споглядаючи цю картину, пригадую сцени з фільму «Пропала грамота» Бориса Івченка.

Сергій Васильківський, Генріх Семирадський, Микола Ярошенко, Григорій Світлицький, Михайло Беркос, Микола Пимоненко, Олександр Мурашко, Петро Левченко… Чи є у цьому переліку художник, чиє ім’я ви чуєте вперше? Коли так, то час, проведений у компанії метрів українського живопису в Харківському музеї, стане низкою цікавих відкриттів.

Дивовижно гарні роботи живописців, натхненних Україною, – Костянтина Трутовського, Віктора Борисова-Мусатова, Станіслава Жуковського та Абрама Маневича.

Шкода, але в музеї не продають репродукцій (традиційної сувенірної лавки тут немає взагалі). Думаю, що ви, як і я, не відмовилися б узяти вподобану роботу додому на згадку – чи то листівку, чи закладку для книжки або плакат.

Чудова графіка вродженого полтавчанина Порфирія Мартиновича, що представлена в музеї, увічнила простих людей, чиї риси й імена в іншому випадку були б назавжди для нас втрачені.

Навіть свою долю художник розділив з українським селянством – 1933 року, під час Голодомору, Мартинович помер від голоду в 77-літньому віці у Краснограді.

Ця книжка (1917) талановитого художника-графіка, творця знаменитого нарбутівського шрифту, чий здобуток, зрозуміло, вартий окремого поста, так і залишилася незавершеною. Сподіваюся, що азбука Георгія Нарбута незабаром побачить перевидання, а поки що помилуватися її сторінками можна у Мистецькому музеї Харкова.

Коли вам не подобається відвідувати музеї на самоті, можна замовити екскурсії для дорослих та дітей. На вихідних тут також проводять лекції, присвячені стилям та напрямкам в образотворчому мистецтві.

Після такого розкішного культурного «бенкету» необхідна не лише вишенька на торті, але й самий торт :). Обговорити побачене я рекомендую в затишній кав’ярні «Імбірний пряник» неподалік від музею. За моїм особистим переконанням, їхній вишневий пиріг – Мона Ліза всіх відомих мені вишневих пирогів. До слова, у Харкові доволі гастрономічних спокус! Втім це вже інша смачна історія.

Читайте також: Єва з Отену. Чим же вона гарна?