02.12 Знай наших: 5 причин, аби відвідати Харківський мистецький музей
Дві речі непростимі для українця – за своє життя не заспівати український гімн і не побачити «Запорожців» у Харківському мистецькому музеї.
Колоритна робота Іллі Рєпіна варта того, аби на власні очі роздивитися її у найменших дрібницях, збагнути вібрації кольорів, оцінити потужність мазків фарби, відчути руку майстра й незбагненну енергетику, яка струмить з полотна.
До того ж конче важливо підтримати установу, що так очевидно потребує і фінансування, й уваги.
А поки що… Готуйтесь – у старому доброму Харківському мистецькому музеї все по-старому. Просто на вході вас зустріне підбадьорливий запах хлорки. Касир не знайде здачі й відправить розмінювати велику банкноту деінде.
Коли ви вирішите купити право на фотозйомку, то, видаючи бейдж, працівниця з дидактичною суворістю чи то попросить, чи то накаже повернути його по закінченні візиту, бо хтось «вже пішов із бейджем додому».
Усі ці «випробування» нагадують перепони з народних казок, а тому головне – не здаватися, а на каверзні запитання типу Морозкіного « чи тепло тобі, дівчина» відповідати виключно позитивно.
На поверхах музею ви рано чи пізно відчуєте піклування про вас. Де ще пані вставатимуть зі стільців, аби увімкнути заради вас у залах світло? Жінок-наглядальниць у порожньому музеї на дивовижу багато, й, будьте певні, вони насправді щиро вам радіють.
Попри те, що стан музею безнадійно провінційний, скарби, презентовані на тутешніх стендах, варті неквапливого й уважного погляду.
Якщо ви все частіше розмірковуєте про культурний туризм, але вже відвідали такі популярні сьогодні Львів та Одесу, чому б не помандрувати до Харкова? Розкішна п’ятірка з Художнього музею чекає на вас!
Квіти й кольори цих робіт можна роздивлятися нескінченно. Ви завважили, якими самобутніми стали риси святих на іконах XVIII століття (фото 2) у порівнянні з іконами сторіччя попереднього (фото 1)?
До теми: книга Тетяни Паньок «Слобожанська ікона XVII – початку XIX століття».
Народженому в Чугуєві, Рєпіну з дитинства був відомий зміст листа турецькому султану. З подачі свого друга – мистецтвознавства А. Прахова художник вирішив зробити сюжетами своїх картин історії, пов’язані з козацтвом. У Харківському музеї ви знайдете другий, як кажуть, історично більш точний, варіант «Запорізьких козаків».
Хто ж розповість про картину краще за музейників? Дивіться відео тут.
За цим посиланням можна прочитати статтю про два варіанти полотна.
Поміж моїх улюблених робіт Рєпіна – полотно «Козак у степу» (1890). Споглядаючи цю картину, пригадую сцени з фільму «Пропала грамота» Бориса Івченка.
Сергій Васильківський, Генріх Семирадський, Микола Ярошенко, Григорій Світлицький, Михайло Беркос, Микола Пимоненко, Олександр Мурашко, Петро Левченко… Чи є у цьому переліку художник, чиє ім’я ви чуєте вперше? Коли так, то час, проведений у компанії метрів українського живопису в Харківському музеї, стане низкою цікавих відкриттів.
Дивовижно гарні роботи живописців, натхненних Україною, – Костянтина Трутовського, Віктора Борисова-Мусатова, Станіслава Жуковського та Абрама Маневича.
Шкода, але в музеї не продають репродукцій (традиційної сувенірної лавки тут немає взагалі). Думаю, що ви, як і я, не відмовилися б узяти вподобану роботу додому на згадку – чи то листівку, чи закладку для книжки або плакат.
Чудова графіка вродженого полтавчанина Порфирія Мартиновича, що представлена в музеї, увічнила простих людей, чиї риси й імена в іншому випадку були б назавжди для нас втрачені.
Навіть свою долю художник розділив з українським селянством – 1933 року, під час Голодомору, Мартинович помер від голоду в 77-літньому віці у Краснограді.
Ця книжка (1917) талановитого художника-графіка, творця знаменитого нарбутівського шрифту, чий здобуток, зрозуміло, вартий окремого поста, так і залишилася незавершеною. Сподіваюся, що азбука Георгія Нарбута незабаром побачить перевидання, а поки що помилуватися її сторінками можна у Мистецькому музеї Харкова.
Коли вам не подобається відвідувати музеї на самоті, можна замовити екскурсії для дорослих та дітей. На вихідних тут також проводять лекції, присвячені стилям та напрямкам в образотворчому мистецтві.
Після такого розкішного культурного «бенкету» необхідна не лише вишенька на торті, але й самий торт :). Обговорити побачене я рекомендую в затишній кав’ярні «Імбірний пряник» неподалік від музею. За моїм особистим переконанням, їхній вишневий пиріг – Мона Ліза всіх відомих мені вишневих пирогів. До слова, у Харкові доволі гастрономічних спокус! Втім це вже інша смачна історія.
Читайте також: Єва з Отену. Чим же вона гарна?
