«Народженням Венери» захоплювалися й пересічні відвідувачі, й представники академічного мистецтва. Навіть французький імператор Наполеон III придбав собі особисто це полотно.

Сьогодні така реакція здалася б непояснимою, проте спробуймо зануритися у світ, все ще захоплений ідеалами неокласицизму, але вже той, що стоїть на порозі доби модерну.

Насамперед, згадаймо німецького мистецтвознавця Йогана Вінкельмана, що у XVIII столітті заклав основи історії європейського мистецтва.

Вінкельман був небайдужим до чоловічої краси і дуже добре розумівся на Античності. Він стверджував у своєму трактаті «Роздуми про імітації грецьких творень у живописі й скульптурі» 1755 року, що саме той час найбільш правдиво відображав канони прекрасного.

Вінкельман був переконаний, що один лише Господь безгрішний, а світ неідеальний. Тому завдання художника – виготовляти такі творіння, котрі через прекрасне відображали б вищий, божественний задум.

«Вінкельман вірив, що існувала якась Золота доба, коли стосунки між богом і людьми були гармонійними. І творіння грецьких скульпторів найбільш наближені до цієї абсолютної істини. Характеристиками зразкових персонажів у мистецтві вважали шляхетну простоту й величний спокій», – Ніколя-Анрі Змелті, автор курсу «Ню у західноєвропейському мистецтві» в Школі Лувру.

Аполлон Бельведерський став символом чоловічої краси саме з подачі Вінкельмана, а героїчні оголені чоловічі тіла заполонили картини неокласиків.

У другій половині XIX століття романтики і прерафаеліти пом’якшили суворі чоловічі образи, додавши їм чуттєвості, та головне, художники захопились жіночим ню.

Оголені музи, богині, героїні та екзотичні красуні з далеких країн упевнено посідали центральні місця на полотнах Жана-Огюста-Домініка Енгра, Гюстава Курбе, Вільяма Бугро та вищезгаданого Олександра Кабанеля.

Художник мав вносити до сюжету картини необхідні атрибути – музикальні інструменти, палітри, грайливих путті або розміщати дам подалі від цивілізованої Європи – у гаремі або хамамі.

Така «домовленість» зі світом мистецтва дозволила високоповажним буржуа відкрито захоплюватися жіночою оголеністю. Ідеальні тіла красунь не ображали почуття й не руйнували святенницькі моральні засади.

Зграйка янголиків, що кружляють над Венерою Кабанеля, виправдовувала все: і ледь приховану промежину, і розпущене волосся, і млосний погляд.

Продовження статті «50 нюансів ню: Едуард Мане супроти Олександра Кабанеля » можна прочитати за цим посиланням.