21.10 50 нюансів ню: Едуард Мане супроти Олександра Кабанеля (II)
Можливо, 1863 рік і увійшов би до історії мистецтва як рік Кабанеля, коли б з примхи долі у хід подій не втрутився сам французький імператор.
«У 1863 році Наполеон III вирішує дозволити публіці винести власне судження про роботи, які не прийняло журі Паризького салону, й відкриває по сусідству з офіційною виставкою другу – Салон Відторгнутих. Обидві Експозиції знаходилися у Палаці індустрії, отже відвідувачі отримали можливість потрапити з академічного простору на виставку Відторгнутих, пройшовши через турнікет», – пояснює Ніколя-Анрі Змелті.
«Мане чудово знав роботи майстрів минулого. Прагнучи створювати сучасні картини, він не хотів поривати з традицією. Навпаки, художник перебував у постійному діалозі з класичним мистецтвом», – Ніколя-Анрі Змелті
«Сніданок на траві» Мане спричинив скандал зовсім не через зображення оголеної жінки за присутності на картині двох одягнених чоловіків. Такі сюжети не нові.
«Мане використав іконографію доби Ренесансу. Подивіться на роботу “Сільський концерт” (1509) Джорджоне. Оголені жінки й одягнені чоловіки нікого не шокували, адже очевидно, що це музиканти та їхні музи», – Ніколя-Анрі Змелті
Скандальним публіка визнала відсутність звичних моральних фільтрів і символічних атрибутів. Нічого не вказувало на міфічне походження героїні, більше за те, її оголеність не була ідеальною, шкіра не сяяла, ноги були закороткими, на животі помітні складки…
«Композиція і жести персонажів “Сніданку на траві” взяті Мане з гравюри “Суд Паріса” Маркантоніо Раймоді (1510–1511), копії роботи Рафаеля. Це пряма цитата! Попри те, що шанувальникам мистецтва ця гравюра була добре відома, Мане, зобразивши своїх сучасників, перетнув межу дозволеного», – Ніколя-Анрі Змелті
Відсутність звичного піднесеного пояснення привела глядачів у глухий кут. Що робить оголена жінка з двома чоловіками у лісі? Хто вона? Муза? Модель художників? А де ж докази?! Напрошувалися страшні здогади.
Добропорядна пані не всядеться на пікніку, скинувши на траву увесь свій одяг. Лишалося припустити неприпустиме. Але ж як таке можна зображувати?!
«Картина Мане не розповідає жодної історії. Художник залишає всі запитання стосовно сюжету без відповіді. Оголення, без додаткових смислів, стає головною темою картини, а значить, реальність торжествує над ідеалом», – Ніколя-Анрі Змелті
До того ж Мане, на відміну від академічного художника Кабанеля, не намагався приховати свою техніку. Відточені мазки пензля Кабанеля настільки непомітні на полотні, що здається, наче не лише Венера, але й сама картина – творіння неземне.
«Брутальна робота» Мане змусила його сучасників визнати, що і картина сама по собі – матеріальна річ, створена певним чином, з використанням конкретних складових. Чи міг бути прекрасним, згідно Вінкельману, такий «подвійний» реалізм?
«Перша характеристика мистецтва модерну – не розповідати історій», – Андре Мальро, письменник і політик
Час віддав перемогу Мане, визнав його праотцем доби модерну, що почалася завдяки «Сніданку на траві» у 1863 році. Кабанель же був відданий забуттю на довгі роки як «художник тістечок-макарунів». І лише у 1980-х інтерес до нього повернувся.
У наші дні обидві картини можна знайти у Музеї Орсе. Безсумнівно, у різних залах і навіть на різних поверхах.
Тепер, через понад півтора століття після драматичної битви класиків і модерністів, прихильність до тої чи іншої роботи – лише справа смаку. А про смаки, як відомо, не сперечаються.
