12.08 Дурний, жадібний, боягузливий. Татко Убю наступає!
Недалекий, боягузливий, невситимий чоловік, що розкидає популістські обіцянки, скільки разів і в скількох країнах ти приходив до влади?
Про п’єсу Альфреда Жаррі «Король Убю, або Поляки», поставлену на сцені паризького «Нового театру» в 1896 році, згадали минулого сезону в Центрі Помпіду.
В основних залах проходила виставка, присвячена темі «Мистецтво і влада», тому образ Убю, тупуватого ненажери, що перетворився в немилосердного вбивцю й тирана, виявився вельми влучним.
До того ж, за 120 років татко Убю привернув до себе увагу не лише режисерів, але й художників, фотографів і письменників. Якщо хочете навчити своїх дітей знатися на людях, читайте їм книжки про Убю.
Усе в таткові Убю огидно. Він дурний і лінивий. Втім що ж це? Під’юджуваний матусею Убю, наш «герой» рветься до влади!
Колишній король Арагону, а нині капітан драгунів, Убю має намір приректи на смерть свого суверена, короля Польщі Вінчесласа, і самому всістися на трон. Більше за все у світі Убю любить смачно попоїсти. Всім у житті він задоволений, ото лише жінка не дає йому спокою: без угаву дошкуляє, докоряючи за невимогливість та відсутність амбіцій.
«Вже краще лишитися худою та бідною, але чесною мишею, ніж стати злобним и жирним котом», – на початку опирався ідеї вбивства наш «герой». Проте як же кортить вдягти на голову корону!
Матуся Убю натомість змінила тактику й тепер солодко урезонює, змальовуючи картини щасливого майбуття. Зійшовши на престол, віщує вона, татко стане «нескінченно» багатим, зможе їсти ковбасу, скільки заманеться, носити мантію аж до п’ят та роз’їжджати в кареті.
«О, я піддаюся тобі, спокусо!» – врешті вигукує татко Убю й приступає до втілення в життя підступного задуму. Ясна річ, чужими руками. Виконавцем вбивства викликався стати капітан Бордюр, що зазіхнув на титул князя Литовського.
Сам же Убю наляканий тим, що відбувається, аж так, що вирішує у випадку невдачі звалити всю провину на капітана і власну дружину.
Як же Убю увійшов до світу? Ідея п’єси у майбутнього драматурга Альфреда Жаррі виникла ще у ліцеї. У такий спосіб 14-річний юнак хотів висміяти зненависного йому вчителя фізики месьє Ебера.
Попри те, що молодий автор задумував п’єсу для театру маріонеток, вперше її зіграли живі актори. Під час створення цієї комедії-фарсу не обійшлося без впливу класики – на назву Жаррі надихнув «Цар Едіп» Софокла, а прототипом матусі Убю, що прагнула влади, стала шекспірівська леді Макбет.
Перша постановка «Короля Убю» завершилася скандалом. До потворності, лайки, неприхованим порокам та абсурду, що панував на сцені, публіка не була готовою. П’єса, завважте, навіть починається з гучного крику татка «Лайно!»
Жаррі написав кілька п’єс про Убю, перетворюючі його то на рогоносця, то на раба, то поселяючи на паризькому Монмартрі. Врешті-решт, драматург видав «Альманах татка Убю».
На початку ХХ століття твори Жаррі стали новою віхою в театральному мистецтві й вважаються предтечею театру абсурду.
1916 року знаменитий торговець мистецтвом Амбруаз Воллар, великий шанувальник Жаррі, попросив художника Жоржа Руо продовжити пригоди татка Убю серією ілюстрацій.
Спершу Руо відгукнувся на прохання свого арт-ділера лише заради отримання фінансування власної серії естампів Miserere, але в процесі серйозно захопився ідеєю. У 1932 році його численні ілюстрації були видані у книзі під назвою «Реінкарнації татка Убю».
Як бачите, сюрреалісти й дадаїсти оцінили татка Убю належним чином.
1966 року паризький видавець Теріад оголосив себе спадкоємцем Амбруаза Воллара і заходився перевидавати «Короля Убю». Відроджувати образ «героя» він запропонував іспанському абстракціоністу Жуану Міро.
Після ілюстрацій до першої книжки Жаррі у 1971 році з’являється «Убю на Балеарських островах», де художник бере на кпини дозвільний образ життя відпочивальників.
У 1975 році вийшло «Дитинство Убю», в ілюстраціях до якого Міро «наївно-спрощено» об’єднав літери й символи.
У 1965 році за телепостановку «Короля Убю» взявся Жан-Кристоф Аверті. Він вирішив не просто «умістити» театральні підмостки у телеекран, а знайшов особливу концепцію, що годиться до обмеженого у порівнянні зі сценою простору і чорно-білого зображення.
Аверті підніс глядачеві виставу у вигляді чіткої графічної картинки і зробив геніальний хід, перетворивши акторів на маріонеток у білих одежах, що комічно рухаються на чорному тлі.
Як і було задумано Жаррі, на величезному череві татка Убю красувалася спіраль, а каска на голові нагадувала грушу.
Акторська гра, монтаж, музика, костюми – я вважаю цю постановку чудовою. Подивитись спектакль (на французький мові) можна тут.
Протягом століття режисери театру й кіно переосмислювали п’єсу Жаррі й, не змінюючи суті, додавали нові, сучасні акценти.
От, приміром, вистава російською у постановці театру Et Cetera з Алєксандром Калягіним у головній ролі.
Хоч як би хотілося розпрощатися з татком Убю, боюся, ближчим часом нам це не вдасться. Теперішні події примушують думати, що нові «татки» не дадуть відпочинку нашому «герою», давно готовому відійти від своїх брудних справ через поважний вік.
