Безсумнівно, можна скласти власну думку про Єву, керуючись поняттями «красиво – некрасиво», та чи буде це об’єктивно? Не враховуючи основні принципи романської скульптури, як зрозуміти, до якої міри горельєф гарний?

Мистецтвознавець Анрі Фосійон вивів три основні закони романської скульптури: заповнення простору, контакту та симетрії.

Середньовічні європейці гнітилися «жахом порожнечі». Свої естетичні погляди вони побудували на одному з відомих тверджень Аристотеля про те, що природа порожнечі не терпить.

Щільно заповнюючи простір людьми, тваринами, рослинами або об’єктами, неначе потяги в час пік у токійському метро, скульптори вірили, що дотримуються закону Природи, а значить – Творця.

Учасники «стовпотворінь» на рельєфах мали торкатися один одного. Про це говорить так званий закон контакту. І нарешті, відповідно до третього закону було важливо розташовувати фігури та об’єкти у просторі симетрично.

Сучасники, як водиться, забувають про те, що свої історії середньовічні скульптори й живописці «змальовували» таким чином, аби всі сцени «оповіді» були очевидні глядачеві одночасно. Головний герой міг з’явитися на одній і тій самій картині кілька разів, але у різних «епізодах».

Раджу подивитись документальний фільм “Спокушання Єви” Саскії Вальтер. Далі я пропоную до вашої уваги кілька фрагментів з нього.

У сцені, яка передбачає появу двох Єв, він залишає одну. Майстер грає з нашою уявою. Адже ми знаємо, в якій послідовності Єва була спокушеною і стала спокусницею сама.

Проте скульптор порушує причинно-наслідкові зв’язки, що збережені у нашій свідомості, показуючи обидва моменти спокушання разом – так, начебто часу, як такого, не існує, а всі людські вчинки мають значення лише у вічності.

Важливий аспект, за який часто дорікають романському Середньовіччю, – повна відсутність реалізму. «Як можна було створювати таке невиразне дещо, – скаржаться декотрі, – після прекрасних античних скульптур, що оспівують людське тіло»?

Середньовічні скульптори не прославляли тлінну плоть. З III століття н. е., з появою перших ранньохристиянських мистецьких творів, послідовники Ісуса у пошуках візуального супроводу своєї віри прагнули єдиного – відрізнятися від римлян-язичників.

Звідси й відмова від ідеалізованого реалізму на користь символізму жестів і розмірів (крупніше – значить важливіше). Ідея не така вже й безглузда, зважаючи на ці обставини. Чи не так?

Сесіль Бюльте, доктор мистецтвознавства та автор курсу “Тіло у мистецтві Середньовіччя” у Школі Лувру, впевнена, що оригінальність Єви з Отену у тому, що скульптор створив її лежачою. Адже зазвичай у сцені спокуси Адам і Єва стоять біля дерева пізнання добра і зла. Ось що розповіла нам професор:

Лише уявіть, яке враження вона справляла на парафіян! Адже довжина горельєфа – 1,3 метра, а висота – 70 см. Скульптура оголеної жінки такої величини була чимось неймовірним, новим і нечуваним.

Вигини її тіла і локони повторюють плавні лінії гілок. З одного боку, така подібність призначена наголосити на порочності Єви. Адже її форми нагадують форми дерева, з якого був зірваний гріховний плід.

Проте з іншої сторони, ця схожість дозволила скульпторові підкреслити вигини жіночого тіла. Відомо, що у скульптурі романського періоду аналогічні вольності були відсутні.

Чимало мистецтвознавців сьогодні класифікують цей твір як еротичний. Втім для церкви Середньовіччя краса жінки була швидше недоліком, символом аморальності. Не дозволялося вихваляти й оспівувати жіночу красу й привабливість. Але, можливо, пересічні люди бачили в Єві іншу, чуттєву сторону? Сприйняття цієї скульптури, звісно ж, залежало від того, хто на неї дивився.

Цей образ для нас не новий. Втім, середньовічній людині, яка, до речі, не знала античного мистецтва, він не був відомий. Оголена, що лежить, стала художнім відкриттям.

Від початку поруч із розміщеною на одвірку тимпана Євою були зображені Адам і Змій-спокусник. У 1766 році, в дусі того часу, кам’яний тимпан змінили на дерев’яний.

У дні французької революції розлютовані на будь-яку владу над собою громадяни й поготів зважили, що найкраще застосування релігійним скульптурам та рельєфам – використовувати їх як будівельні матеріали.

Горельєф був розколотий на дві частини, нашвидкуруч пофарбований коричневою фарбою й повернутий лицьовою частиною всередину стіни.

Чи була Єва, як і всі середньовічні статуї, поліхромною? Швидше за все, так. Тепер науковці можуть точно сказати, що у неї були блакитні очі.

Поза тим, невідомо, чи був Гілберт (Жіслебер), що залишив своє ім’я на центральному тимпані, архітектором, чи заможним замовником, який оплатив будівництво. Сьогодні більшість мистецтвознавців все ж приписують авторство Єви саме йому.

23 червня 2017 року у Музеї Ролена в Отені відкрилася виставка «Єва, або Безумство спокуси». Однією з «історій», яку вирішили розповісти куратори, стала тема Діви Марії – під кінець Середньовіччя вона обійшла Єву у кількості присвячених їй зображень.

Обрана Господом до непорочного зачаття його сина, Марія, на думку батьків церкви, спокутувала первородний гріх Єви й «реабілітувала» всіх жінок. Неймовірно цікаво, втім – то вже інша історія.