«Любий друже, неодмінно приїздіть у понеділок, як домовилися. Розцвіли усі мої іриси. Мине трохи часу – й зовсім відцвітуть», – пише Клод Моне своєму другові, художнику Гюставу Кайботту, такому ж садівнику-аматору, як і він сам.

Свій сад в Живерні Моне вирощував, неначе малював картини: висаджуючи квіти, він змішував відтінки так, аби найкраще відтворити гру тіні та світла.

Художник виписував тіні синім, й у тіні дерев колір ірисів ставав ще більш насиченим.

Гіди у Живерні розповідають, що Моне до ірисів «зійшов» лише після того, як намалював кілька полотен з квітучими яблунями й сакурами («Квітучі яблуні в Живерні», 1900-1901 (зверху) и «Ірисовий сад в Живерні», 1899-1900 (знизу)). Потім під яблунями «з’явилися» темні плями ірисів, а згодом ці квіти й взагалі посіли провідне місце на полотнах.

Природність, що панує у садибі, дивовижна. На відміну від геометрично вивірених французьких садів, котрі Моне ненавидів, тут немає суворого порядку. Художник дотримувався правил натуралізму, що став популярним у Франції разом з модою на англійські сади.

Польові, садові та привезені з дальніх країн екзотичні квіти Моне висаджував один поруч одного, дозволяючи їм рости як заманеться, вільно розмножуючись, відцвітаючи…

Найважливішим мірилом для нього був колір, точніше, хвилі кольору, які він створював спочатку в саду, а потім і на своїх полотнах.

У 1883 році Моне перевіз свою чималу родину (дружину Аліс та вісім їхніх дітей від різних шлюбів) у Живерні, проте він ще не міг дозволити собі купити власний маєток.

Лише сім років по тому, коли його твори почнуть успішно продаватися в США, а згодом й у Франції та Великобританії (за сприяння брата Вінсента Ван Гога, маршана Тео Ван Гога), Моне зміг купити будинок із садом, а ще за три роки придбати землю для ставка з лататтями. Сад і ставок у подальшому стали єдиними сюжетами його картин.

А поки що у Живерні художник змальовував краєвиди довкола села й Сену, що протікає неподалік. Хоч як дивно, але сьогодні небагато з тих, хто приїжджає подивитися на обійстя Моне, рушає прогулятися до річки.

Біля поля з маками – паркувальний майданчик для туристичних автобусів. Якщо відійти від неї трохи далі, перед очима виринають саме ті місця, що колись зацікавили Моне. У тиші, яку перериває хіба що пташиний крик та шум вітру, виникає відчуття – от зараз серед маків з’являться дами в сукнях з корсетами, під парасольками від сонця, та їхні маленькі діти, що гасають серед високої трави…

З моменту купівлі садиби у 1890 році чимало часу забрало у Моне створення саду його мрії.

Облаштування ставка з лататтям художник розпочав у 1893 році, згодом навіть найняв людину, у чиї обов’язки входило щоденне очищення водної поверхні від листя, аби в ідеальному плесі віддзеркалювалося небо.

Свій «водяний» сад Моне організував у японському стилі, захоплений, як і багато хто на той час, естетикою Країни висхідного сонця. Над ставкомзбудували міст, який нагадував ті, що можна побачити на гравюрах Хокусая або Хірошиге, а довкола води висадили плакучі верби, бамбук та «азійські» квіти – рододендрони, лілеї, півонії, кали та іриси.

Попри те, що чимало видів ірисів привезені до Франції зі всього світу, через любов до всього східного, їх часто вважали японськими квітами.

Садівники рекомендують милуватися ірисами у травні, коли в Живерні розцвітають квіти переважно синіх відтінків. Третій тиждень місяця називають найкрасивішим.

Читайте також: Від відчаю до визнання. Як Клоду Моне вдалося стати успішним митцем

Плануючі свій візит в Живерні, відвідайте сайт Fondation Monet. Книги, що були використані под час подготовки цієї статті, можна знайти тут і тут.

На головній світлині: картина Клода Моне «Сад художника в Живерні», 1900.