В першій частині ми дізналися, що Марі Лорансен відкрила для себе картини класиків під час шкільних екскурсій до Лувру. Коли ж вона сама вирішила стати художніцею? Лорансен має точну відповідь.
Бажаєте бути завжди в курсі нових публікацій на сайті? Підпишіться на розсилку – і Муза відвідуватиме вас щотижня.
В першій частині ми дізналися, що Марі Лорансен відкрила для себе картини класиків під час шкільних екскурсій до Лувру. Коли ж вона сама вирішила стати художніцею? Лорансен має точну відповідь.
Ідея стати художницею прийшла до мене одного дня в омнібусі, що слідував за маршрутом Отей – Сан-Сюльпіс. Ми проїжджали зовсім близько до будівель, й у вікнах мебльованих кімнат я помітила напіводягнених жінок і чоловіків, що у напівтьмі грали на банджо… Це життя так сильно відрізнялося від мого, що не могло мене не зацікавити», – Марі Лорансен
1901 року всупереч заборонам матері Марі вступила на курси з розпису порцеляни. А за два роки вона вже навчалася у приватній художній академії Фердинанда Умбера. Там на роботи Лорансен звернув увагу її сокурсник, ілюстратор Жорж Лепап.
Я помітив молоду дівчину. Вона вбрана просто і строго. У неї матовий колір обличчя безо всякої пудри і рум’ян, її кучеряве каштанове волосся зібране у вузол на потилиці. Під час роботи вона одягає пенсне (Марі була короткозорою. – Прим. ред.). Вона завершує свої ескізи впевненою рукою, без зусиль. Її малюнки сильні й чуттєві водночас. Який талант!» – Жорж Лепап
Лепап познайомив Марі з Жоржем Браком, який і переконав її займатися живописом професійно. «Брак був першим, хто назвав мене талановитою, – говорила Марі. – Під час занять в Академії на коробці з-під цигарок я намалювала свій портрет, використавши блакитний, рожевий, чорний, червоний і білий кольори, але не наважилася показати його професору.
Потім забула свій малюнок у гардеробній, а Брак знайшов його й, не знаючи, хто автор, приніс на зустріч з друзями-художниками до ресторану “Мулен де ла Галетт”. Усім ця робота сподобалася. Коли Брак дізнався, що це мій малюнок, то сказав: “Крихітко Лорансен, у вас талант!” Від його слів у мене підломилися ноги. Ця фраза стала вирішальною для мого майбутнього».
Зустріч з Браком також виявилась першою ланкою у низці знайомств із найвидатнішими представниками авангарду. Під їхнім впливом почалося формування стилю Лорансен. У 1905 році вона вперше виставила свої картини на Осінньому Салоні, що відкрив світу фовізм. Марі була вражена побаченим і відтоді почала використовувати у своїх роботах чорні контури й різкі кольорові переходи.
«Ті мої роботи були потворними. До речі, моя мати їх спалила, – згадує Лорансен. – Однак тоді Матісс дав мені дуже добру пораду – не залишати свої картини на “складі” у маршанів. Від цього немає користі ані продавцям, ані художникам».
Головне, що Марі дістане від фовізму, – це досвід свободи, підтримку у бажанні не наслідувати класичні канони», – Жозетт Весса у книжці «Мистецтво Марі Лорансен до 1914 року»
1907 року Марі брала участь у Салоні Незалежних і познайомилася з Пабло Пікассо, котрий пізніше й представив її Гійому Аполлінеру. Непрості стосунки з поетом тривали п’ять років: любовні злети й падіння цієї яскравої пари насправді гідні окремої статті.
Вона – сонечко. Це я, якби я був жінкою», – Гійом Аполлінер про Марі Лорансен
Марі – його муза, а тому її образ часто з’являвся у творчості Гійома. Але, як це часто трапляється, один із найпрекрасніших віршів Аполлінера – «Міст Мірабо» – присвячений темі розставання:
Послухати, як сам Аполлінер декламує «Міст Мірабо», можна тут.
Живопис мадемуазель Лорансен – це ідеальні живі арабески. Нарешті жіноче мистецтво стало значущим, тепер його неможливо сплутати з чоловічим», – Гійом Аполлінер
Аполлінер увів Лорансен у своє широке коло знайомих, що закріпило її місце художниці. Вона стала «своєю» в інтелектуальних і артистичних колах – як Монпарнаса, так і Монмартра. 1908 року відбулася перша серйозна покупка її картини – «Групу творців» придбала письменниця-модерністка Гертруда Стайн. «Мадемуазель Стайн купила мою роботу, аби просто потішити мене. А тепер ця картина в музеї Америки», – говорила згодом Лорансен.
У Марі були тендітні, незугарні форми, як у середньовічних жінок на картинах примітивістів. Її високий голос звучав приємно. Вона була дуже цікавим, дивним персонажем», – Гертруда Стайн в «Автобіографії Аліси Токлас»
Тоді ж 1908 року Пікассо представив на Осінньому Салоні «Авіньонських дівиць», започаткувавши кубізм. Нова течія закріпила свої позиції у світі мистецтва на Осінньому Салоні 1911 року, Салоні Незалежних 1912-го і остаточно – на Осінньому Салоні та виставці співтовариства «Золотий перетин» 1912 року.
Марі Лорансен перейняла елементи цього направлення, її навіть називали «Богородицею від кубізму», проте художниця лише гралася з ним, так ніколи й не зробивши кубізм своїм стилем. «Я не стала художником-кубістом, бо не могла б їм бути», – говорила вона.
Такі банальні предмети, як склянка, трубка чи газета, часто вживані кубістами, не були цікавими Марі. Від кубізму вона залишила у своєму художньому репертуарі хіба що музичні інструменти», – Бертран Мейер-Стаблі
Попри те, що в роботах Лорансен зустрічаються відтінки коричневого та графічність, більше її приваблювали плавні вигини та пастельні блакитний, рожевий, бузковий та сірий.
Я не любила всі кольори однаково. То нащо мені було використовувати те, що не подобалось? Я їх рішуче відкладала в бік, а користувалась блакитним, рожевим, зеленим, білим і чорним. Згодом додала жовтий і червоний», – Марі Лорансен
Чоловіки відігравали важливу роль у житті Лорансен, однак стосунки з ними, як вона сама зізнавалася, завжди затьмарювалися конфліктами і недостатнім розумінням. Марі шукала «ніжну симпатію двох людських істот» і знайшла її у стосунках з жінками.
Жінка-художник, художник жінок – Марі Лорансен створила свій власний всесвіт. Тремтливі лані, дівчата у квітах, подруги, що обіймаються, невагомі балерини, елегантні па-де-де. Лесбіянство у гарному розумінні. Легкі й фривольні, що існують на межі сну й дійсності, персонажі Лорансен приваблюють нас своєю загадковою ніжністю і красотою», – Бертран Мейер-Стаблі
Лорансен була близькою з Ніколь Грульт, сестрою кутюр’є Поля Пуаре і дружиною декоратора Андре Грульта. Мала стосунки з художницею Івон Шастель, дружиною Жана Кротті і подругою Марселя Дюшана.
У середині 1920-х Марі закохалася в юну Сюзан Моро, з якою прожила до самої смерті і котру офіційно удочерила, аби зробити своєю спадкоємицею.
Читайте також: Ніжні зв’язки Марі Лорансен. Частина IV
Цей сайт використовує файли кукіз.
Більше інформації
