Іриси Живерні. Ода квітам у саду Клода Моне

«Любий друже, неодмінно приїздіть у понеділок, як домовилися. Розцвіли усі мої іриси. Мине трохи часу – й зовсім відцвітуть», – пише Клод Моне своєму другові, художнику Гюставу Кайботту, такому ж садівнику-аматору, як і він сам.

Клод Моне біля грядок з ірисами у своєму саду в Живерні
Упізнавані "риси" саду Моне: іриси та арки, повиті трояндами

Свій сад в Живерні Моне вирощував, неначе малював картини: висаджуючи квіти, він змішував відтінки так, аби найкраще відтворити гру тіні та світла.

Світло постійно змінюється, кожну хвилину змінюючи все довкола нас, кожної миті змінюючи красу всього сущого», – Клод Моне

Художник виписував тіні синім, й у тіні дерев колір ірисів ставав ще більш насиченим.

Перед вами простягається рівна галявина. У негустому затінку яблунь ховаються острівці ірисів, чиї квіти розкриваються як спалахи індиго під сонячними променями, що прозирають тут чи там крізь листву», – Жан-Клод Ніколя Форрестьє, архітектор-пейзажист

Гіди у Живерні розповідають, що Моне до ірисів «зійшов» лише після того, як намалював кілька полотен з квітучими яблунями й сакурами («Квітучі яблуні в Живерні», 1900-1901 (зверху) и «Ірисовий сад в Живерні», 1899-1900 (знизу)). Потім під яблунями «з’явилися» темні плями ірисів, а згодом ці квіти й взагалі посіли провідне місце на полотнах.

Природність, що панує у садибі, дивовижна. На відміну від геометрично вивірених французьких садів, котрі Моне ненавидів, тут немає суворого порядку. Художник дотримувався правил натуралізму, що став популярним у Франції разом з модою на англійські сади.

Квітковий "безлад": Моне часто саджав екзотичні квіти поруч з польовими

Польові, садові та привезені з дальніх країн екзотичні квіти Моне висаджував один поруч одного, дозволяючи їм рости як заманеться, вільно розмножуючись, відцвітаючи…

Найважливішим мірилом для нього був колір, точніше, хвилі кольору, які він створював спочатку в саду, а потім і на своїх полотнах.

Світло-бузкові іриси нагадують хмарки, що буяють над зеленими луками

У 1883 році Моне перевіз свою чималу родину (дружину Аліс та вісім їхніх дітей від різних шлюбів) у Живерні, проте він ще не міг дозволити собі купити власний маєток.

Доріжка, що проходить через іриси, Клод Моне, 1914-1917, The Metropolitan Museum of Art
Іриси, Клод Моне, 1914-1917, The National Gallery, London

Лише сім років по тому, коли його твори почнуть успішно продаватися в США, а згодом й у Франції та Великобританії (за сприяння брата Вінсента Ван Гога, маршана Тео Ван Гога), Моне зміг купити будинок із садом, а ще за три роки придбати землю для ставка з лататтями. Сад і ставок у подальшому стали єдиними сюжетами його картин.

Іриси, Клод Моне, 1917

А поки що у Живерні художник змальовував краєвиди довкола села й Сену, що протікає неподалік. Хоч як дивно, але сьогодні небагато з тих, хто приїжджає подивитися на обійстя Моне, рушає прогулятися до річки.

Біля поля з маками – паркувальний майданчик для туристичних автобусів. Якщо відійти від неї трохи далі, перед очима виринають саме ті місця, що колись зацікавили Моне. У тиші, яку перериває хіба що пташиний крик та шум вітру, виникає відчуття – от зараз серед маків з’являться дами в сукнях з корсетами, під парасольками від сонця, та їхні маленькі діти, що гасають серед високої трави…

З моменту купівлі садиби у 1890 році чимало часу забрало у Моне створення саду його мрії.


Моїм ательє був сарай. Ми всі працювали в саду. Я копав, висаджував рослини, виполював бур’яни, а діти займалися поливом вечорами. З покращенням фінансової ситуації й сад став більшим і кращим», – Клод Моне

Облаштування ставка з лататтям художник розпочав у 1893 році, згодом навіть найняв людину, у чиї обов’язки входило щоденне очищення водної поверхні від листя, аби в ідеальному плесі віддзеркалювалося небо.

Царство лілій: знаменитий ставок у японському стилі

Свій «водяний» сад Моне організував у японському стилі, захоплений, як і багато хто на той час, естетикою Країни висхідного сонця. Над ставкомзбудували міст, який нагадував ті, що можна побачити на гравюрах Хокусая або Хірошиге, а довкола води висадили плакучі верби, бамбук та «азійські» квіти – рододендрони, лілеї, півонії, кали та іриси.

«Берегами ставка росли найрізноманітніші види ірисів. Весною можна було побачити сибірські та віргінські іриси з шовковистим блискучим листям, а влітку розцвітали японські та іриси кемпфера», – згадує знаменитий французький садівник Жорж Трюффо, який відвідав сад Моне.

Попри те, що чимало видів ірисів привезені до Франції зі всього світу, через любов до всього східного, їх часто вважали японськими квітами.

Бузкові іриси, Клод Моне, 1917

Садівники рекомендують милуватися ірисами у травні, коли в Живерні розцвітають квіти переважно синіх відтінків. Третій тиждень місяця називають найкрасивішим.

Плануючі свій візит в Живерні, відвідайте сайт Fondation Monet. Книги, що були використані под час подготовки цієї статті, можна знайти тут і тут.

На головній світлині: картина Клода Моне «Сад художника в Живерні», 1900.

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com