Тут ви знайдете невеличку передмову до виставки і віртуальний тур від ARTE (дивитись у Chrome).

На початку лютого 2017 року Fondation організувала міжнародний симпозіум, запросивши, у тому числі, й відомих зберігачів колекції Щукіна з Музею ім. О. С. Пушкіна та Ермітажу. Від виступів, у яких йшлося про створення виставки, до історій про паризьку мистецьку сцену початку ХХ століття – захопливі доповіді 22 експертів тривали два дні.

Серед них – промова Альберта Костеневича (Ермітаж), присвячена двом декоративно-монументальним полотнам Анрі Матісса з колекції Щукіна – «Танець» і «Музика».

Доктор мистецтвознавства, автор книжок про західноєвропейський живопис XIX–XX століть, блискучий оповідач, Альберт Костеневич занурив нас, присутніх, в яскравий вир подій, листування, зустрічей, спогадів і творчих пошуків. Перед вами – 9 тез з його виступу.

Картина «Булонський ліс» (1902) – початок темного періоду Анрі Матісса. «Ті, хто шукає яскравих вражень від робіт митця, можуть проминути це полотно, а проминати не варто. Згодом “Музика” буде створена за тим самим принципом, що й “Булонський ліс”», – пояснює Альберт Костеневич.

В інтерв’ю П’єру Куртийону у 1941 році Матісс зізнався, що «Булонський ліс» став поворотним пунктом у його творчості.

Анрі Матісс: […] Там (у «Булонському лісі». – Прим. ред.) я намалював картину, основою котрої стала конструкція з ліній. […] Я шукав вертикаль за допомогою мотузки й прив’язаного до неї свинцевого вантажу. Мені було потрібне дерево, яке найкраще допомогло б мені встановити її на полотні. Відшукавши потрібне дерево, я позначив вертикальну лінію, а сам собі завважив: «Адже дерево з місця не зсунеться!»

П’єр Куртийон: Вам потрібна була непорушність?

Анрі Матісс: Точки непорушності, бо я був приголомшений тим, як швидко змінюються мої враження від краєвиду.

Тут можна подивитися пізнавальне відео, присвячене виходу книжки «Розмовляючи з Матіссом: загублене інтерв’ю 1941 року».

Під впливом пуантиліста Поля Синьяка, Матісс переключається на неоімпресіонізм і пише картину «Розкіш, спокій і сластолюбство» (1904). «Зазвичай у Матісса прості назви, – роз’яснює Альберт Костеневич. – Але ж тут присутня іронія, втім не стосовно Шарля Бодлера». До назви Матісс узяв рядок із вірша «Запрошення до подорожі»:

Là, tout n’est qu’ordre et beauté,
Luxe, calme et volupté.

Там Прекрасного суворе панування,
Безтурботність і розкіш, і пристрасть!

Ця робота бере на кпин картини з зображенням оголених жінок, що заполонили салони, такі як, скажімо, «Щасливиці» Ертера і «Аркадія» Реа.

Картина «Радість життя» (1906) належить до періоду фовізму, вона стала першою великоформатною роботою художника. Цікаво, що на одному з етюдів до цього полотна відсутні фігури, що танцюють, у центрі композиції. Матісс неначе розмірковував, чим заповнити простір. З’ява фарандоли стала початком усієї лінії матіссівських танців.

Навесні 1906 року «Радість життя» презентована у Салоні Незалежних. Колекціонер Сергій Щукін, відвідуючи Салон, за свідченням його сина Івана, був вражений цим полотном.

Подробиці про «Радості життя» можна дізнатися на сайті Khan Academy (англійською).

«Важливо розуміти, що Матісс не робив парафраз однієї картини. В його свідомості могли об’єднатися найрізноманітніші образи і сплавлятися в один-єдиний, матіссівський, – пояснює Альберт Костеневич і продовжує: – Дослідники творчості Матісса (серед джерел натхнення. – Прим. ред.) називають і Джованні Белліні, й Тіціана, й Ніколу Пуссена.

Один з експертів з Матісса, Джек Флам, чомусь не згадує ім’я Лукаса Кранаха, чия картина “Золота доба” (1530) ще на початку 1970-х приголомшила мене своєю спорідненістю з “Радостями життя”. Флам вказує на ще одне джерело натхнення – гравюру Агостіно Карраччі кінця XVII століття. Нині цей варіант особливо пошанований. Безсумнівно, Матісс знав і цей твір».

Серед образів, відомих Матіссу, є й сучасні. Наприклад, картина Анрі Мартена «Спокій» (Sérénité, 1899).

1906 року Сергій Щукін уперше купує твори Матісса і знайомиться з художником, але згодом ці стосунки дещо слабшають у зв’язку зі смертю дружини Щукіна, Лідії, і жалобою, яку він за нею справляв», – розповідає Альберт Костеневич.

Навесні 1908 року Щукін знову з’явився у Парижі. На той час Матісс працював над картиною «Купальниці з черепахою» для Карла Ернста Остхауза. Щукіна ця робота так сильно вразила, що він попросив художника її повторити.

Читайте також: Цей мовчазний, мовчазний світ! Про тишу на полотнах Вільгельма Хаммерсхьоя

Ганс Пуррман, учень Матісса, писав у листі своєму покровителю Карлу Ернсту Остхаузу, якому й порадив купити «Купальниць»:

«Якийсь пан з Москви, в котрого, кажуть, велике зібрання, скупив у Матісса все, що тільки було можливо з речей Матісса в Парижі. Матісс отримав від нього великі замовлення. Приміром, колосальний натюрморт, над котрим Матісс уже щосили працює і який буде дивовижним. Росіянин просто збожеволів від вашої картини. Він безперервно говорить про колір і схотів отримати її повторення, від чого Матісс, втім, відмовляється. Росіянин вже тепер заплатив за картину «Гра у кулі». У Матісса вони вже готові. Попри те, що робота прекрасна, Матісс нею незадоволений і не планує її віддавати».

«Такий захват Щукіна цим живописом слугував каталізатором розвитку декоративно-монументального стилю, що, врешті-решт, призвело до “Танцю” і “Музики”, – стверджує Альберт Костеневич. – Разом із тим Матісс уже використовував подібний підхід і в “Червоній кімнаті”. Саме її має на увазі Пуррман, згадавши величезний натюрморт».

Для своєї столової кімнати Щукін попросив у Матісса що-небудь у блакитних тонах. Художника, одначе, не задовольнив такий варіант. Матісс кардинально змінює колір свого полотна на червоний. «“Червона кімната” також має зв’язок із “Танцем” і “Музикою”, – завважує Альберт Костеневич, – позаяк потужність і єдність кольору тут розгулялися (у Матісса. – Прим. ред.) вперше».

У той час, коли писалася «Червона кімната», Матісс отримав від Щукіна нове замовлення. У листі колекціонер просив художника повідомляти про кожну нову картину, над якою той працює, а також надавати ескізи полотен, котрі вони обговорювали. Матісс надіслав два ескізи – Composition I і Composition II (сьогодні вони на зберіганні у музеї ім. Пушкіна в Москві).

Composition I – ні що інше, як ескіз першої версії «Танцю» (МоМА). Цей «Танець I» Щукін міг бачити у майстерні Матісса, адже картина була своєрідним реквізитом художника. Свідченням може бути полотно «Фрукти, квіти, панно ”Танець”», яке купив другий відомий колекціонер, Іван Морозов. «Утім, невідомо, чи бачив Щукін цю роботу завершеною чи тільки розпочатою», – завважує Альберт Костеневич.

Ескіз Composition II – сцена відпочинку п’ятьох оголених дівчат біля води. «Коли Матісс замислив цю тему, Щукін злякався, – розповідає Альберт Костеневич. – Він опирався й “Танцю”, а тепер йому пропонували ще п’ять оголених дівчат».

Варто зауважити, що Матісс бачив розташування своїх робіт у домівці Щукіна зовсім не таким, як це пропонував сам колекціонер. Про власну ідею Матісс розповів в інтерв’ю газеті «Нувель»:

«Я створив панно для інтер’єру будинку в чотири поверхи. Уявляю собі гостя, що заходить з вулиці й піднімається сходами. Погляду відвідувача відкривається другий поверх. Тут мені хотілося створити відчуття легкості, тому перше панно присвячене танцю. Це хоровод на вершині пагорбу. Третій поверх – вітальня. У тиші будинку вже відчутна його атмосфера. Тут я бачу сюжет на тему музики, що зображує захоплених мелодією персонажів. На четвертому поверсі я задумав сцену відпочинку з людьми, що розташувалися на траві».

Матісс розумів, що Щукін не був у курсі його задуму. В одному зі своїх листів він запитує колекціонера про те, скільки панно йому потрібно. І коли з’ясувалося, що лише два, Матісс зупиняє свій вибір на «Танці» та cцені відпочинку (Composition II), яку художник називає Sérénité (як і вже згаданий твір Анрі Мартена).

Втім Щукін віддає перевагу «Музиці». Цікава причина такого вибору. У 1907 році Матісс продає другу свою роботу під назвою «Музика» Гертруді і Лео Стайнам, в домі яких Щукін бував. На ній дівчата, що танцюють, одягнені у білі сукні, й колекціонер сподівається, що таким чином можна буде уникнути оголеності на замовленому полотні.

В інтерв’ю Куртийону Матісс стверджував, що Щукін завжди залишав за ним право вибору сюжету. Однак в одному з листів художнику колекціонер написав таке:

«Месьє Матісс, ваші панно дуже красиві й мені дуже подобаються, але є одна річ, яка мене турбує. Бачте, Москва – це Азія. І люди там не люблять ню. І справа ще в тому, що у мене немає жодної такої картини. Є одна у мого брата, але це Ренуар. І це дозволено. А проте такого не може бути у моєму власному домі.

Я вдочерив двох дівчаток-сестер. Боюся, люди скажуть, що з мого боку дуже погано дозволяти їм бачити подібний живопис. Він мені дійсно не зовсім підходить. Картини дещо завеликі для мого приміщення.

Я би просто попросив вас зробити те саме шириною в один метр замість трьох (насправді, чотирьох. – Прим. Альберта Костеневича). Це панно я б розмістив у себе в спальні, куди ніхто крім мене не зайде».

На це Матісс відповів таким чином: «Не може бути й мови, аби так вчинити. Я над цим стільки бився. Я не можу зробити репліку в один метр. Тоді зникне ритм. І все здаватиметься неживим».

Матісс працював над «Музикою» близько півтора роки. Світлини майбутнього полотна на різних етапах зробив галерист Ежен Дрюе, друг художника. На першій фотографії помітно, як Матісс починає будувати композицію – він застосував той самий метод статичних точок-орієнтирів, що й у «Булонському лісі».

Ще одна особливість – окреме існування персонажів. Тут відчувається вплив Поля Гогена, за чиєю творчістю Матісс спостерігав із студентських часів.

На другій світлині Дрюе багато що має не такий вигляд, як на першій. Чорний пес, що з’явився зліва, внизу пагорба, згодом буде так густо замальований Матіссом, що на цьому місці з’явиться горбок фарби.

«Картина зараз перебуває у жахливому стані, – говорить Альберт Костеневич, – тому вона нікуди не мандрує. Художник перемальовував її кілька разів і робив по-сухому. Це призвело до того, що різні шари фарби не зчепилися як слід один з одним. У пересуваннях і вібраціях картина піддається серйозному ризику».

Наприкінці XIX – початку XX століття теми танцю й музики стають популярними у класичному живописі.

Альберт Костеневич вважає, що Матісс міг створити свій «Танець» на противагу одній з таких робіт – полотну «На морському пляжі» (1892) відомого і обласканого нагородами Рафаеля Коллена. Тоді як модерністи залишалися невизнаними Академією Високих Мистецтв, Коллена у 1909 році, на той момент вже професора Академії, вшановують найвищою почестю – приймають у члени Інституту Франції.

«Ця версія не має документального підтвердження. Це лише мої здогади, гіпотези», – розмірковує Альберт Костеневич.

Осінній Салон, що проходив із 1 жовтня до 8 листопада 1910 року, на котрому Матісс виставив «Танець» і «Музику», став місцем колосальних випробувань для Щукіна. Роботи Матісса викликали голосний скандал і піддалися гострій критиці журналістів і публіки.

На відміну від колекціонера, який відвідував Салон щодня, Матісс, за власним зізнанням, боявся туди ходити. У перші дні експозиції він подався до Мюнхена на виставку ісламського мистецтва, а по поверненні вдома на нього чекала телеграма про смерть батька, і Матісс поспіхом поїхав на батьківщину. «По суті, – говорить Альберт Костеневич, – він уникнув скандалів, які супроводжували “Танець” і “Музику”».

Вам подобається стаття? Будь ласка, поширте її у соціальних мережах або станьте другом Музи на Фейсбуці та/чи в Інстаграмі. Amuse A Muse – некомерційний арт-проект, який було створено для популяризації знань з мистецтва та культури. Він зможе вирости лише за вашої допомоги.

Наталя Гузенко, авторка проекту

Сергію Щукіну знадобилося чимало мужності, аби привезти і повісити у своїй домівці «канібалістичне» ню. Не варто забувати: його дім, повний творів нового західного мистецтва, щонеділі був відкритий для московської публіки. У своєму зібранні Щукін бачив і просвітницьку роль. Одні відвідувачі (до їхнього числа можна віднести й молоде покоління художників, таких як Казимир Малевич, Михаїл Ларіонов, Наталія Гончарова, Володимир Татлін, були у захваті й захоплені від побаченого. Інші, як каже куратор виставки Анн Балдассарі, «приходили посміятися зі Щукіна».

Скандальні картини Щукін розвішує кутом, рама до рами. У своєму інтерв’ю Куртийон запитав Матісса, чи до вподоби йому було таке розміщення, коли той приїхав до Москви.

«Матісс нічого не відповів, – розповідає Альберт Костеневич. – Навряд чи йому це сподобалося. Він не розумів, для чого він пише. І, не розуміючи, створив шедеври. А коли б Матісс знав, як будуть розвішані картини, то напевне написав би щось інше і по-іншому».

Десятиріччя по тому мистецтвознавець Беверлі Кін спитала П’єра Матісса, сина художника, чи міг Анрі Матісс створити «Танець» і «Музику» для будь-кого крім Сергія Щукіна. П’єр відповів двома словами: «Для кого?»

Читайте також: Пророцтво кольору. Що важливо знати про «Талісман» Поля Серюзьє?

P.S. Відвідайте чудовий сайт, присвячений колекції Сергія Щукіна (на французській з “підказками” на російській мові).