26.05 Геній чорного. Кристобаль Баленсіага у музеї Антуана Бурделя (І)
Коли до Антуана Бурделя звернулися з ідеєю створити власний музей, скульптор запропонував кілька варіантів майбутньої споруди й особисто склав план розміщення своїх робіт. Ідеї Бурделя не були втілені точно, а проте сердечна атмосфера, що панує в його будинку-музеї сьогодні, запрошує до непоспішного, «хатнього» візиту.
У залитих світлом залах і напівтемних приміщеннях історія творчості Бурделя розгортається перед відвідувачами без традиційної тематичної або хронологічної логіки музейних оповідей. Експресивні фігури богів та героїв, сильні, ідеальні або, навпаки, стражденні, скалічені, моментально оточують кожного, хто увійшов, своєю інтенсивною енергією.
Ці «високовольтні» скульптури виявилися ідеальними сусідами творінням іншого штибу – чорним скульптурним творам Кристобаля Баленсіаги. «Для обидвох (Бурделя і Баленсіаги. – Прим. ред.) мали значення об’єм, креслення, перетин», – говорить Амелі Сімьєр, директор музею Антуана Бурделя.
«Вишукані строї, розміщені серед скульптур, наводять на думку про паралелі, близькості підходів до роботи. Таке сусідство дозволяє побачити в іншому вимірі як сукні, так і скульптури», – Амелі Сім’єр
Виставка «Баленсіага: працюючи з чорним кольором» відкрила іспанський сезон в Парижі, проголошений столичним музеєм моди Пале Галльєра (Palais Galliera). За нею слідує «Іспанський костюм: між світлом і тінню» (з 21 червня до 24 вересня 2017 р.) у Музеї Віктора Гюго, а потім у Пале Галльєра відкриється третя виставка – присвячена Маріано Фортуні (з 4 жовтня 2017 р. до 7 січня 2018 р.).
На швидку ознайомитися с виставкою можна, подивившись це відео (з російськими субтитрами).
«Гарний кутюр’є має бути архітектором, аби зробити викройку; скульптором, аби створити силует; художником, аби дібрати колір; композитором, аби творити гармонійно, й філософом, аби мати почуття міри», – Кристобаль Баленсіага
70 презентованих творів кутюр’є об’єднує чорний колір. «На тлі інтенсивного чорного Баленсіаги “решта чорних” виглядають сірими», – згадує куратор виставки Веронік Бельвар вислів американської журналістки.
В Іспанії, на батьківщині кутюр’є, цей колір – надбання Золотої доби, частина культурної традиції, що створила два окремих визначення для матового (ater) і блискучого (niger) чорного. Гра світла й тіні, щільності й прозорості, яка дозволяє змоделювати новий силует, буде цікавити Баленсіагу протягом усього його життя.
Свою оповідь про особливий чорний Кристобаля Баленсіаги куратори розділили на кілька «глав».
Початок експозиції – у Гранд-холі, збудованому архітектором Анрі Готрюшем у 1961 році до столітнього ювілею скульптора. Готрюш прагнув підкреслити захопленість Бурделя грецькою скульптурою і створив «храм нашого часу». У ньому, на тлі монументальних робіт Бурделя, творіння Баленсіаги виглядають тендітними, сюрреалістичними, як персонажі картин Сальвадора Далі.
«У кутюрного мистецтва й скульптури багато спільного. Гармонія народжується завдяки збалансованим пропорціям, рух – завдяки правильному підбору матеріалів», – куратори виставки
Баленсіага починав створювати вбрання з драпірування на манекені. Чорна тканина перетворювалася на полотно, з яким він продовжував експериментувати, допоки майбутній силует не задовольняв його повною мірою.
«Маршрути» білих ліній повідомляють гостей виставки про структуру вбрання (вигинах, напрямку, перетинах тканини), а білі строчки вказують на місця швів. Врешті перед глядачами розгортається «мапа» об’ємного творіння майстра.
Експерименти Баленсіаги приводять його до деконструкції традиційних форм і народженню нових абстрактних силуетів. Чорний колір найкраще підкреслював ідеальну геометрію і лаконічність його туалетів.
«Немає нічого загадковішого, ніж простота. Її не можна описати, не можна скопіювати. У простоти не можна нічого забрати, до неї неможливо щось додати», – Марі-Андре Жув у книжці «Кристобаль Баленсіага»
Баленсіага перебував у постійному пошуку нових матеріалів, які б дозволили йому створювати архітектурні, кубістські форми. Так, скажімо, на прохання кутюр’є Гюстав Замстег (компанія Abraham) розробив надлегкі й водночас такі, що добре утримують форму, газар (1958) і загар (1964).
«Газар – цупка невагома тканина з перламутровою відблиском. За допомогою цієї тканини кутюр’є вдалося досягти абстрактних об’ємів у багатьох нарядах», – Вероник Бельвар
Через тендітність і крихкість декотрі творіння Баленсіаги куратори помістили у тканинні шафи. Серед укритих там скарбів Веронік Бельвар виділяє два безперечних шедевра. Сукню-колонну з об’ємним каптуром (1967) і сукню-конус із газара с бретелями, прикрашеними стразами й перлинами (1967).
«Увійти в образ» – це саме про наряди Баленсіаги, позаяк жіноче тіло підкоряється задуманим кутюр’є лініям, дозволяє конструкціям проявитися сповна. Клієнтки згадували, що, попри на перший погляд статичний і строгий силует, носити одяг Баленсіаги було неймовірно комфортно. Майстер ідеального крою, він запропонував вбрання для життя, рухливості, легкості.
«Завдячуючи чудесному крою один і той самий костюм Баленсіаги пасував жінкам різної комплекції», – Беттіна Баллард, журналістка Vogue в Парижі, згодом головний редактор американського Vogue
Отаку історію про підходи кутюр’є до виготовлення вбрання розповів журналу Vogue Юбер Живанши: «Якось ми роздивлялися манекени декотрих його клієнток. В одного з них були форми літньої жінки: згорблена спина, похилі плечі, огрядні стегна й живіт. Баленсіага взяв відріз мусліну, наколов його на манекен і почав чаклувати з тканиною. За допомогою кількох швів і крою навскіс йому вдалося “вирівняти” манекен, змусити “зникнути” важкі стегна й великий живіт. Пропорції стали практично ідеальними. Це було схоже на диво».
Чудову статтю про Кристобаля Баленсиагу, його Дім, секрети крою та клієнток, що непритомніють на показах від надлишку почуттів, можна прочитати на сайті «Телеграфу» (англійською).
«Його капелюшки чарівні», – Кармел Сноу, головна редактор Harper’s Bazaar
У майстерні Антуана Бурделя знайшли своє місце й головні убори Баленсіаги. Часто вони були вагомим елементом вбрання, створюючи гармонійні пропорції образу. У 1960-х над пошиттям головних уборів у Домі працювало два капелюшних ательє.
У своїх ескізах кутюр’є стрілками позначав напрямок тканини, вказував колір і матеріал. Завданням асистентів було перетворити ескізи у викройки для кравчинь. До викройок докладався малюнок виду зі спини, важливих деталей та зразки тканин, а також згадувалося ім’я головної кравчині й манекенниці, на якій проводилися всі примірки і котру пізніше фотографували у готовому вбранні. Світлини Томаса Кублена, представлені на виставці, відносяться до 1967 року.
«Ці кадри зроблені у салоні Дома на авеню Георга V або в ательє, без спеціального декору чи постановки», – куратори виставки
Перед тим як спрямувати фотографії до преси, альбоми відносили у поліцейський відділок, де на них ставили печатку, яка засвідчувала права Баленсіаги на представлені моделі одягу. Цікаво, що до уваги клієнток Дім пропонував не фотографії, а ілюстрації.
Далі буде. А тим часом раджу завантажити (безкоштовно) додаток Balenciaga l’œuvre au noir у Apple Store. А також дізнатись на сайті BoF, які спільні риси з Крістобалем Баленсіагою має Демна Гвасалія, нинішній креативний директор Balenciaga.
P.S. Під час підготовки цієї статті стало відомо про відкріття нової виставки Balenciaga: Shaping Fashion у музеї Вікторії і Альберта.
