МУЗА ЩОСУБОТИ!

Бажаєте бути завжди в курсі нових публікацій на сайті? Підпишіться на розсилку – і Муза відвідуватиме вас щотижня.

ПІДПИСАТИСЯ

Анна Аткінс та її сонячні сади: що варто знати про автора першої у світі книжки з фотоілюстраціями

05.05.2017

Під час написання дипломної роботи «Зміни в американській англійській в 1970–1990-ті роки, що відбулися внаслідок феміністичного руху» я дізналася про існування одного дуже важливого терміну – marked gender.

«Визначена стать» – поняття не лише лінгвістичне, а ще й соціальне. Скажімо, слова «доктор» або «професор» за згадування жінки в англійській мові вимагали додавання приставки «вона» – she-doctor, she-professor.

Це підтверджувало, що в суспільній свідомості доктор або професор зазвичай – чоловік. Коли ж ними виявлялися жінки, про це потрібно було повідомляти читачеві або співрозмовникові, визначаючи стать за допомогою слова «вона». В українській мові в таких випадках користалися словом «жінка». Приміром, жінка-археолог, жінка-диригент.

Історія фотографії – це історія marked gender. Попри те, що від самого винаходу фотографії у 1839 році жінки стояли біля джерел цього мистецтва рівно з чоловіками, донедавна про їхні здобутки майже не згадували.

Нічим жінка-фотограф не повинна загрожувати старосвітському, консервативному, буржуазному устрою життя, який ґрунтується на протиставленні чоловічого й жіночого. Зарахування усіх жінок-фотографів до категорії “аматорів”, а не “професіоналів” було способом утримати їх подалі від суспільної сфери», – Тома Галіфо, зберігач у відділі «Фотографії» Музея Орсе

Допоки фотографія була захопленням, а не способом збудувати кар’єру, жінок не обмежували в цій діяльності, проте тільки-но фотомистецтво перетворилося на комерційно успішну справу, панянкам залишилося задовольнятися лише знімкуванням квітів та дітей до родинних альбомів.

Нині ці світлини набули величезної цінності, адже стали свідченням приватного боку життя у XIX столітті. Напіводягнені діти, молоді дівчата в домашньому вбранні й простоволосі, пустощі подружок – жінки знімкували свою повсякденну, «непарадну» дійсність.

Ставши «серйозною» справою, видом мистецтва, фотографія притягла до себе велику чисельність чоловіків, котрі хоч і не соромилися використовувати жіночу працю, негайно пересунули панянок на другорядні ролі – ретушувати, проявляти, словом, допомагати.

- Їй дійсно так подобається фотографувати того товстуна у воді? - От дурень! Хіба ти не бачиш, що це наш Президент? (Карикатура з чоловіками, що насміхаються над жінкою-фотографом, у передовиці газети "Сміх", номер "У Гаврі" від 31 серпня 1895)

Як виняток жінка могла вступити до фотографічного товариства, що надавало їй статусу професіонала. Втім, це було можливим хіба що в Англії, де знімкуванням захоплювалася сама королева Вікторія. Проте, скажімо, француженки навіть мріяти не могли про те, аби їхні світлини сприймали серйозно.

Створене жінкою не мало цінності в очах суспільства, навіть коли вона таки спромоглася відкрити ательє та заробляти у такий спосіб собі на життя. Через довготривале виключення жінок з процесу, численні важливі імена були невідомі. Відкриваючи їх заново, мистецтвознавці повертають нам справжню історію фотографії.

АННА АТКІНС. ПОЧАТОК

Ім’я Анни Аткінс залишалося забутим аж до 1980-х. А проте вона не тільки перша жінка-фотограф, але й перша людина, що видала книжку з фотоілюстраціями.

Анна з дитинства цікавилася наукою: під впливом свого батька, вченого Джона Чилдрена, вона із захватом займалася ботанікою й допомагала йому в роботі.

Разом з тим, Анна прекрасно малювала, й у 1823 році проілюструвала перекладену батьком на англійську книжку Жана-Батиста Ламарка Genera of Shells, присвячену морським мушлям.

У 1939 році Аткінс вступила до Лондонського ботанічного товариства – у вікторіанській Англії відкритого навіть для жінок.

За допомоги батька й чоловіка Анна опанувала метод калотипії Вільяма Тальбота, одного з «родоначальників» фотографії, втім її увагу привертає цианотипія, винайдена Джоном Гершелєм у 1842 році. Варто відзначити, що з обома науковцями Аткінс вела приватне листування.

МОРСЬКІ ВОДОРОСТІ

Лише за рік, 1843 року, вона вже використала метод цианотипії для першого тому своєї масштабної роботи «Британські водорості» (British Algae: Cyanotype Impressions).

Було складно на малюнках передати всі деталі водоростей, тому я вирішила використати метод цианотипії сера Джона Гершеля, що дозволяє залишати відбитки рослин», – Анна Аткінс

Якщо вдаватися до деталей, то варто відзначити, що цей процес, названий також «сонячним друком», передбачає розміщення об’єкта на поверхні паперу, обробленого солями, з наступним виставленням на світло й змиванням водою того, що не засвітилося. Анна не використовувала камеру, а викладала рослини безпосередньо на папір, отож її роботи часто називають не фотографіями, а фотограмами.

«Британські водорості» Аткінс видрукувала за власний рахунок невеликим накладом, і ця книжка стала першим у світі виданням з фотоілюстраціями. Над іншими томами Анна продовжувала працювати протягом десяти наступних років.

До речі, «Олівець природи» (The Pencil of Nature), перша книжка Тальбота, побачила світу лише в 1844 році. На відміну від книжки Аткінс вона завжди значилася серед ключових в історії фотографії як «перша книжка з фотоілюстраціями, надрукована з метою продажу».

У світі залишилося півтора десятки книжок Аткінс про водорості. Одна з них доступна для перегляду Громадській бібліотеці Нью-Йорка.

ПАПОРОТЬ

1853 року Анна Аткінс у співпраці з подругою Анною Діксон видає книжку Cyanotypes of British and Foreign Ferns, присвячену папоротевим. Цікаво, що на цих світлинах вже помітно, яку важливу роль відіграє естетика в розміщенні об’єктів. Побачити книжку можна на сайті Музею Гетти (цианотипії, використані в цьому розділі, – @The J. Paul Getty Museum, Los Angeles).

КВІТИ

Ще одна спільна праця, присвячена квітам і папоротевим, Cyanotypes of British and Foreign Flowering Plants and Ferns з’явилася у 1854 році. Декотрі сторінки можна передивитися в електронному каталозі Музею Вікторії й Альберта (цианотипії, використані в цьому разділі, – @Victoria&Albert Museum).

СОНЯЧНІ САДИ

На сторінки історії фотомистецтва Анну Аткінс повернула праця Ларі Шаафа «Сонячні сади: вікторіанські фотограми Анни Аткінс», видана 1985 року. І ще одне серйозне дослідження її творчості – книжка «Квіти океану» Керол Армстронг.

Цианотипія Анни Аткінс – це візуальна поезія. Її копітка праця дозволила створити на дивовижу лаконічні й водночас змістовні зображення. В кожній водорості, кожній квітці й папороті чути шелест океану й шурхіт листя. Найтонші нюанси – і найпотужніший ефект!

Створити свою цианотипію можна й сьогодні. В Інтернеті легко знайти покрокові інструкції. Наприклад тут або тут. Важливо пам’ятати, що вживані реактиви отруйні, тому варто забезпечити належний захист й дотримуватися всіх правил безпеки.

І насамкінець, який же вигляд має перша в світі книжка з фотоілюстраціями? Пропоную разом з журналістом Бреді Хареном відвідати архіви Королівського Товариства Великої Британії.

НА ТЕМУ

Qui a peur des femmes photographes? / Хто боїться жінок-фотографів?, Thomas Galifot; Ulrich Pohlmann; Marie Robert, Musée d’Orsay/Hazan, 2015

Leaf Prints. Early Cameraless Photography and Botany / Відбитки листя. Ботаніка та безкамерна фотографія, Katharina Steidl, Photoresearcher #17, 2012

Illuminations. Women Writing on Photography from the 1850s to the Present / Висвітлення. Жінки, що писали про фотографію з 1850-х до наших днів, Liz Heron; Val Williams, Tauris, 1996

Наталья Гузенко

Засновниця проєкту Amuse A Muse

Цей сайт використовує файли кукіз.

Більше інформації