Допоки фотографія була захопленням, а не способом збудувати кар’єру, жінок не обмежували в цій діяльності, проте тільки-но фотомистецтво перетворилося на комерційно успішну справу, панянкам залишилося задовольнятися лише знімкуванням квітів та дітей до родинних альбомів.

Нині ці світлини набули величезної цінності, адже стали свідченням приватного боку життя у XIX столітті. Напіводягнені діти, молоді дівчата в домашньому вбранні й простоволосі, пустощі подружок – жінки знімкували свою повсякденну, «непарадну» дійсність.

Ставши «серйозною» справою, видом мистецтва, фотографія притягла до себе велику чисельність чоловіків, котрі хоч і не соромилися використовувати жіночу працю, негайно пересунули панянок на другорядні ролі – ретушувати, проявляти, словом, допомагати.

Як виняток жінка могла вступити до фотографічного товариства, що надавало їй статусу професіонала. Втім, це було можливим хіба що в Англії, де знімкуванням захоплювалася сама королева Вікторія. Проте, скажімо, француженки навіть мріяти не могли про те, аби їхні світлини сприймали серйозно.

Створене жінкою не мало цінності в очах суспільства, навіть коли вона таки спромоглася відкрити ательє та заробляти у такий спосіб собі на життя. Через довготривале виключення жінок з процесу, численні важливі імена були невідомі. Відкриваючи їх заново, мистецтвознавці повертають нам справжню історію фотографії.

Ім’я Анни Аткінс залишалося забутим аж до 1980-х. А проте вона не тільки перша жінка-фотограф, але й перша людина, що видала книжку з фотоілюстраціями.

Анна з дитинства цікавилася наукою: під впливом свого батька, вченого Джона Чилдрена, вона із захватом займалася ботанікою й допомагала йому в роботі.

Разом з тим, Анна прекрасно малювала, й у 1823 році проілюструвала перекладену батьком на англійську книжку Жана-Батиста Ламарка Genera of Shells, присвячену морським мушлям.

У 1939 році Аткінс вступила до Лондонського ботанічного товариства – у вікторіанській Англії відкритого навіть для жінок.

За допомоги батька й чоловіка Анна опанувала метод калотипії Вільяма Тальбота, одного з «родоначальників» фотографії, втім її увагу привертає цианотипія, винайдена Джоном Гершелєм у 1842 році. Варто відзначити, що з обома науковцями Аткінс вела приватне листування.

Лише за рік, 1843 року, вона вже використала метод цианотипії для першого тому своєї масштабної роботи «Британські водорості» (British Algae: Cyanotype Impressions).

Якщо вдаватися до деталей, то варто відзначити, що цей процес, названий також «сонячним друком», передбачає розміщення об’єкта на поверхні паперу, обробленого солями, з наступним виставленням на світло й змиванням водою того, що не засвітилося. Анна не використовувала камеру, а викладала рослини безпосередньо на папір, отож її роботи часто називають не фотографіями, а фотограмами.

«Британські водорості» Аткінс видрукувала за власний рахунок невеликим накладом, і ця книжка стала першим у світі виданням з фотоілюстраціями. Над іншими томами Анна продовжувала працювати протягом десяти наступних років.

До речі, «Олівець природи» (The Pencil of Nature), перша книжка Тальбота, побачила світу лише в 1844 році. На відміну від книжки Аткінс вона завжди значилася серед ключових в історії фотографії як «перша книжка з фотоілюстраціями, надрукована з метою продажу».

У світі залишилося півтора десятки книжок Аткінс про водорості. Одна з них доступна для перегляду Громадській бібліотеці Нью-Йорка.

1853 року Анна Аткінс у співпраці з подругою Анною Діксон видає книжку Cyanotypes of British and Foreign Ferns, присвячену папоротевим. Цікаво, що на цих світлинах вже помітно, яку важливу роль відіграє естетика в розміщенні об’єктів. Побачити книжку можна на сайті Музею Гетти (цианотипії, використані в цьому розділі, – @The J. Paul Getty Museum, Los Angeles).

Ще одна спільна праця, присвячена квітам і папоротевим, Cyanotypes of British and Foreign Flowering Plants and Ferns з’явилася у 1854 році. Декотрі сторінки можна передивитися в електронному каталозі Музею Вікторії й Альберта (цианотипії, використані в цьому разділі, – @Victoria&Albert Museum).

На сторінки історії фотомистецтва Анну Аткінс повернула праця Ларі Шаафа «Сонячні сади: вікторіанські фотограми Анни Аткінс», видана 1985 року. І ще одне серйозне дослідження її творчості – книжка «Квіти океану» Керол Армстронг.

Цианотипія Анни Аткінс – це візуальна поезія. Її копітка праця дозволила створити на дивовижу лаконічні й водночас змістовні зображення. В кожній водорості, кожній квітці й папороті чути шелест океану й шурхіт листя. Найтонші нюанси – і найпотужніший ефект!

Створити свою цианотипію можна й сьогодні. В Інтернеті легко знайти покрокові інструкції. Наприклад тут або тут. Важливо пам’ятати, що вживані реактиви отруйні, тому варто забезпечити належний захист й дотримуватися всіх правил безпеки.

І насамкінець, який же вигляд має перша в світі книжка з фотоілюстраціями? Пропоную разом з журналістом Бреді Хареном відвідати архіви Королівського Товариства Великої Британії.

Illuminations. Women Writing on Photography from the 1850s to the Present / Висвітлення. Жінки, що писали про фотографію з 1850-х до наших днів, Liz Heron; Val Williams, Tauris, 1996