До Вермеєра: Сабіна фон Спранг про прабатьків жанрового живопису (I)

Від сатиричних гравюр із зображеннями борделів та заїжджих дворів до «Молочниці» й «Мереживниці» Яна Вермеєра – історія жанрового живопису захоплююча і не позбавлена інтриги. З нагоди відкриття виставки «Вермеєр та майстри жанрового живопису» Лувр запросив Сабіну фон Спранг, керівника відділу фламандського живопису 1550–1650 рр. Королівських музеїв вишуканих мистецтв у Брюсселі, провести конференцію, присвячену попередникам живописців XVII століття.

Теми на полотнах Вермеєра мають свої джерела. Вермеєр і сучасні до нього художники перебувають на вершині еволюції жанру, я б сказав, на вершині великого генеалогічного древа», – Блез Дюкос, керівник відділу голландського й фламандського живопису Лувру, один з кураторів виставки
СУПРОТИВНИКИ ПОВСЯКДЕННОСТІ

Жанровий живопис, цитує Універсальну Енциклопедію Мистецтва Сабіна фон Спранг, є зображенням буденного життя невідомих персонажів. І хоча на той час усі картини писали в ательє (а відтак, їхні сюжети були вигаданими), цей живопис несе в собі елементи реалізму.

З цієї причини його, як «нешляхетний», тривалий час витискали в кінець ієрархії жанрів, висуваючи в перший ряд полотна на історичні, міфічні й релігійні теми. Поняття жанрового живопису сформувалося у Франції лише протягом XVIII століття, а самий термін виник у 1791 році (у статті Жан-Батиста-Клода Робена).

Шарль Лебрен
Шарль Лебрен
Жан-Батіст Кольбер
Жан-Батіст Кольбер

Цікаво, що на початку, після відкриття у 1648 році Академії Живопису і Скульптури в Парижі, художники писали картини не тільки на історичні й релігійні теми, але й на цілком буденні. А проте в 1660 році за ініціативи міністра Кольбера і художника Шарля Лебрена було засновано Національну школу живопису, яка мала б відокремити «шляхетних» художників від ремісних живописців, що малюють «низьку» повсякденність.

Андре Фелібьєн
Андре Фелібьєн
Герард де Лересс
Герард де Лересс

1667 року в своєму знаменитому вступі до «Конференцій Академії» Андре Фелібьєн презентує ієрархію жанрів, закликаючи художників до «облагородження» своєї роботи через величні сюжети, тоді як буденні теми цей історик мистецтва зачисляє до «низького» живопису.

У 1707 році Герард де Лересс, голландський художник і теоретик мистецтва, вилучає зі своєї «Великої книги живописців» жанровий живопис, який набував все більшої популярності в його співвітчизників. Де Лересс озвав його вульгарним і гротескним, тим, що не містить благородної ідеї та не здатен допустити художника до «патриціанських вершин».

НОВИНИ ЩОСУБОТИ


НОВОСТИ ПО СУББОТАМ

 

Розважати було головним завданням жанрового живопису в XVI столітті. І часто за рахунок глупих, банальних або вульгарних сюжетів», – Сабіна фон Спранг
Карл ван Мандер
Карл ван Мандер
Леон Баттіста Альберті
Леон Баттіста Альберті

До виникнення класифікації Фелібьєна живопис поділяли на високий, що тяжіє до драматичного, ідеалізованого розвитку подій, і низький, чиї сюжети мали розважальний або буденний характер. Цю різницю у 1511 році охарактеризував у своєму знаменитому «Трактаті про живопис» Леон Баттіста Альберті.

Той самий принцип сповідував, аналізуючи роботи своїх співвітчизників, і голландець Карл ван Мандер, автор «Книги художників» (1604 р.).

У своєму виступі Сабіна фон Спранг згадала виставку «Від Босха до Брейгеля: сюжети щоденного життя» в музеї Бойманса – ван Бьонінгена у Роттердамі 2015 року. Її куратори Пітер ван дер Кулен і Фрізо Ламмертсе називають трьох піонерів жанрового живопису – Ієроніма Босха, Квентіна Массейса і Лукаса ван Лейдена.

Ось чудове дотепне відео про жанровій живопис, що з’явилося з нагоди вернісажу в Боймансі:

«Попри те, що Ієроніма Босха, Квентіна Массейса й Лукаса ван Лейдена можна назвати “непевними” щодо жанрового живопису і більшість їхніх робіт написані на релігійні сюжети, все ж таки значна частина їхньої творчості присвячена повсякденним темам», – нагадує Сабіна фон Спранг.

Хоч як талановиті Ієронім Босх, Квентін Массейс і Лукас ван Лейден, вони не вигадали жанрового живопису ex nihilo. Всі троє скористалися багатим мистецьким спадком. Ці майстри переосмислили й “переклали” на мову живопису вже існуючі теми мініатюр, гобеленів і гравюр», – Сабіна фон Спранг

На конференції Сабіна фон Спранг сфокусувала свою увагу на винятковому впливі гравюр на формування жанрового живопису, зокрема чотирьох тем – «Любовної гри», «Двох», «Розпусного життя заїжджих дворів» і «Життя селян».

ЛЮБОВНА ГРА

Вічний сюжет любовних відносин отримує нове життя у середині XV століття через виникнення гравюри на шкірі.

Фахівці вважають, що саме гравюри на шкірі, досяжні більшому числу людей та різним прошаркам суспільства, з їхнім розмаїттям сюжетів на любовну тему, переважно смішних. Отже вони й стали провісниками жанрового живопису», – Сабіна фон Спранг

Один з тих сюжетів, що зустрічаються найчастіше, є Сад любові. Це ідилічне, таємне місце зустрічей, оспіване у літературі Середньовіччя й Ренесансу, або Райській сад, в котрому на небесах живе Діва Марія.

Вважають, що ця тема мала довготривалий успіх завдяки «Роману про Троянду», «хрестоматії» куртуазного кохання.

Великий сад кохання, Майстер Садів кохання, близько 1440

Однією з перших гравюр на шкірі стала робота «Великий сад кохання» (близько 1440) Майстра Садів кохання з Бургундських Нідерландів. Все це поки що ідеалізована сцена відповідно до стереотипів куртуазної любові. На тлі шато пари в елегантному вбранні прогулюються, їдять, грають на музичних інструментах, читають. Вони оточені деревами, тваринами й птахами.

Значні зміни з темою «Саду кохання» відбулися завдяки німецьким граверам.

Весела компанія, Майстер E.S., близько 1465–1467

У знаменитій «Веселій компанії» (близько 1465–67) авторства Майстра E.S. той самий сюжет, що й у попередньої гравюри. Втім зверніть увагу на те, що руки чоловіків знаходяться на грудях у жінок. На першому плані дівчина піднімає край одягу юродивого, маргінального персонажа, що не живе за «здоровими» законами суспільства, – і глядачеві відкриваються його геніталії. Друга її рука розташована таким чином, що вказує на очевидний (для того часу) сексуальний підтекст.

Такі стосунки поміж персонажами не вписуються у традиційний сюжет «Саду кохання». Прочанин, що переступає через поріг, і відкриті двері говорять про те, що це публічне місце, а відтак, паркан довкола місця зібрання нашої веселої компанії – огорожа не секретного саду, а… борделя. Перед нами – пародія на куртуазне кохання.

КОРИСЛИВЕ КОХАННЯ

«Корисливе кохання» та «Ігри закоханих» – теми, надзвичайно популярні з другої половини XV століття, стосуються хитрих жінок, які зловживають своєю владою над чоловіками. Цей сюжет «натхнений» популярними тоді ілюстраціями на тему жіночого лукавства, біблейськими й античними легендами.

Гравці в карти, Майстер домашньої книжки, близько 1475–1485
Невідповідна пара, Майстер домашньої книжки, близько 1475–1485

«Гравці в карти» (близько 1475–85) німецького гравера Майстра домашньої книжки вписуються в тему «Саду кохання». Та все ж таки серед оточеної залицяльниками дівчини знаходиться блаженний, а карти хоча й мають усі гравці, проте туз – у руках пані.

У «Невідповідній парі» (близько 1475–85 рр.) того самого гравера жінка у вінку заміжньої пані не лише дивиться, а й простягає руку до мішечка із золотом свого старигана-чоловіка. У глядача не виникає сумнівів щодо її справжнього інтересу.

Гравці у карти, Ісраель фон Мекенем, 1490–1495
Пара біля ліжка, Ісраель фон Мекенем, 1490–1495

Подібні теми з’являються також у серії з 12 робіт (1490–95 рр.), присвяченої парам, Ісраеля фон Мекенема, одного з найбільш примітних граверів Германії.

У «Гравцях у карти», так само і в роботі Майстра домашньої книжки, перевага на боці жінки. А в «Парі біля ліжка» місцезнаходження ключів виказує в жінці куртизанку. Характерно, що на цих гравюрах зображений інтер’єр домівок буржуа, який став передвісником інтер’єрів на картинах голландців Золотої доби.

Обійми, Майстер MZ, 1503

В «Обіймах» (1503 р.) Майстрa MZ відкриті двері й плащ чоловіка свідчать про візит, а пильний погляд жінки на глядача – про те, що ці відвідини таємні, неприпустимі в очах суспільства.

Невідповідна пара, Альбрехт Дюрер, 1495

Серед робіт Альбрехта Дюрера також можна зустріти гравюри на тему «Невідповідної пари» та «Корисливого кохання».

В одній з гравюр (1495 р.) глибоке декольте дівчини з простягнутою рукою до гаманця літнього чоловіка виказує у ній куртизанку.

Пара і смерть, Альбрехт Дюрер, близько 1498

Робота «Пара і смерть» (близько 1498 р.) менш очевидна у своєму прочитанні. Пані має вигляд старшої за чоловіка (на той час такі відносини не були типовими, бо засуджувались суспільством. – Прим. ред), у неї глибоке декольте, що знов-таки говорить про те, що перед нами куртизанка. Меч, розміщений проміж ніг юнака, не залишає глядачеві сумніву в намірах цього молодого чоловіка. Присутність смерті вносить елемент трагедії, нагадуючи про скороминучість земних насолод.

Під час своїх мандрів Голландією у 1520 році (тоді ще не розділеної на дві частини) Альбрехт Дюрер саме і познайомився с Квентіном Массейсом та Лукасом ван Лейденом, котрих, як вже було сказано раніше, Пітер ван дер Кулен і Фрізо Ламмертсе визнають піонерами жанрового живопису.

Далі буде. Моя рекомендація – прочитати статтю (англійською) про жанровий живопис на сайті музею Бойманса – ван Бьонінгена. Ще одна стаття нещодавно вийшла на BBC Culture. Вона присвячена Яну Вермеєру і пояснює, чому його картини не такі вже й «реалістичні», як нам здається.

На головній світлині: «Мереживниця», Ян Вермеєр, 1669-1670, Лувр

Наталя Гузенко / Наталья Гузенко
natalya@amuse-a-muse.com