05.05 Анна Аткінс та її сонячні сади: що варто знати про автора першої у світі книжки з фотоілюстраціями
Під час написання дипломної роботи «Зміни в американській англійській в 1970–1990-ті роки, що відбулися внаслідок феміністичного руху» я дізналася про існування одного дуже важливого терміну – marked gender.
«Визначена стать» – поняття не лише лінгвістичне, а ще й соціальне. Скажімо, слова «доктор» або «професор» за згадування жінки в англійській мові вимагали додавання приставки «вона» – she-doctor, she-professor.
Це підтверджувало, що в суспільній свідомості доктор або професор зазвичай – чоловік. Коли ж ними виявлялися жінки, про це потрібно було повідомляти читачеві або співрозмовникові, визначаючи стать за допомогою слова «вона». В українській мові в таких випадках користалися словом «жінка». Приміром, жінка-археолог, жінка-диригент.
Історія фотографії – це історія marked gender. Попри те, що від самого винаходу фотографії у 1839 році жінки стояли біля джерел цього мистецтва рівно з чоловіками, донедавна про їхні здобутки майже не згадували.
Нічим жінка-фотограф не повинна загрожувати старосвітському, консервативному, буржуазному устрою життя, який ґрунтується на протиставленні чоловічого й жіночого. Зарахування усіх жінок-фотографів до категорії “аматорів”, а не “професіоналів” було способом утримати їх подалі від суспільної сфери», – Тома Галіфо, зберігач у відділі «Фотографії» Музея Орсе
Допоки фотографія була захопленням, а не способом збудувати кар’єру, жінок не обмежували в цій діяльності, проте тільки-но фотомистецтво перетворилося на комерційно успішну справу, панянкам залишилося задовольнятися лише знімкуванням квітів та дітей до родинних альбомів.
Нині ці світлини набули величезної цінності, адже стали свідченням приватного боку життя у XIX столітті. Напіводягнені діти, молоді дівчата в домашньому вбранні й простоволосі, пустощі подружок – жінки знімкували свою повсякденну, «непарадну» дійсність.
Ставши «серйозною» справою, видом мистецтва, фотографія притягла до себе велику чисельність чоловіків, котрі хоч і не соромилися використовувати жіночу працю, негайно пересунули панянок на другорядні ролі – ретушувати, проявляти, словом, допомагати.
Як виняток жінка могла вступити до фотографічного товариства, що надавало їй статусу професіонала. Втім, це було можливим хіба що в Англії, де знімкуванням захоплювалася сама королева Вікторія. Проте, скажімо, француженки навіть мріяти не могли про те, аби їхні світлини сприймали серйозно.
Створене жінкою не мало цінності в очах суспільства, навіть коли вона таки спромоглася відкрити ательє та заробляти у такий спосіб собі на життя. Через довготривале виключення жінок з процесу, численні важливі імена були невідомі. Відкриваючи їх заново, мистецтвознавці повертають нам справжню історію фотографії.
Ім’я Анни Аткінс залишалося забутим аж до 1980-х. А проте вона не тільки перша жінка-фотограф, але й перша людина, що видала книжку з фотоілюстраціями.
Анна з дитинства цікавилася наукою: під впливом свого батька, вченого Джона Чилдрена, вона із захватом займалася ботанікою й допомагала йому в роботі.
Разом з тим, Анна прекрасно малювала, й у 1823 році проілюструвала перекладену батьком на англійську книжку Жана-Батиста Ламарка Genera of Shells, присвячену морським мушлям.
У 1939 році Аткінс вступила до Лондонського ботанічного товариства – у вікторіанській Англії відкритого навіть для жінок.
За допомоги батька й чоловіка Анна опанувала метод калотипії Вільяма Тальбота, одного з «родоначальників» фотографії, втім її увагу привертає цианотипія, винайдена Джоном Гершелєм у 1842 році. Варто відзначити, що з обома науковцями Аткінс вела приватне листування.
Лише за рік, 1843 року, вона вже використала метод цианотипії для першого тому своєї масштабної роботи «Британські водорості» (British Algae: Cyanotype Impressions).
Було складно на малюнках передати всі деталі водоростей, тому я вирішила використати метод цианотипії сера Джона Гершеля, що дозволяє залишати відбитки рослин», – Анна Аткінс
Якщо вдаватися до деталей, то варто відзначити, що цей процес, названий також «сонячним друком», передбачає розміщення об’єкта на поверхні паперу, обробленого солями, з наступним виставленням на світло й змиванням водою того, що не засвітилося. Анна не використовувала камеру, а викладала рослини безпосередньо на папір, отож її роботи часто називають не фотографіями, а фотограмами.
«Британські водорості» Аткінс видрукувала за власний рахунок невеликим накладом, і ця книжка стала першим у світі виданням з фотоілюстраціями. Над іншими томами Анна продовжувала працювати протягом десяти наступних років.
До речі, «Олівець природи» (The Pencil of Nature), перша книжка Тальбота, побачила світу лише в 1844 році. На відміну від книжки Аткінс вона завжди значилася серед ключових в історії фотографії як «перша книжка з фотоілюстраціями, надрукована з метою продажу».
У світі залишилося півтора десятки книжок Аткінс про водорості. Одна з них доступна для перегляду Громадській бібліотеці Нью-Йорка.
1853 року Анна Аткінс у співпраці з подругою Анною Діксон видає книжку Cyanotypes of British and Foreign Ferns, присвячену папоротевим. Цікаво, що на цих світлинах вже помітно, яку важливу роль відіграє естетика в розміщенні об’єктів. Побачити книжку можна на сайті Музею Гетти (цианотипії, використані в цьому розділі, – @The J. Paul Getty Museum, Los Angeles).
Ще одна спільна праця, присвячена квітам і папоротевим, Cyanotypes of British and Foreign Flowering Plants and Ferns з’явилася у 1854 році. Декотрі сторінки можна передивитися в електронному каталозі Музею Вікторії й Альберта (цианотипії, використані в цьому разділі, – @Victoria&Albert Museum).
На сторінки історії фотомистецтва Анну Аткінс повернула праця Ларі Шаафа «Сонячні сади: вікторіанські фотограми Анни Аткінс», видана 1985 року. І ще одне серйозне дослідження її творчості – книжка «Квіти океану» Керол Армстронг.
Цианотипія Анни Аткінс – це візуальна поезія. Її копітка праця дозволила створити на дивовижу лаконічні й водночас змістовні зображення. В кожній водорості, кожній квітці й папороті чути шелест океану й шурхіт листя. Найтонші нюанси – і найпотужніший ефект!
І насамкінець, який же вигляд має перша в світі книжка з фотоілюстраціями? Пропоную разом з журналістом Бреді Хареном відвідати архіви Королівського Товариства Великої Британії.
Qui a peur des femmes photographes? / Хто боїться жінок-фотографів?, Thomas Galifot; Ulrich Pohlmann; Marie Robert, Musée d’Orsay/Hazan, 2015
Leaf Prints. Early Cameraless Photography and Botany / Відбитки листя. Ботаніка та безкамерна фотографія, Katharina Steidl, Photoresearcher #17, 2012
Illuminations. Women Writing on Photography from the 1850s to the Present / Висвітлення. Жінки, що писали про фотографію з 1850-х до наших днів, Liz Heron; Val Williams, Tauris, 1996
